Суспільно-політичні твори

Як відомо, 29 квітня 1918 р. оголошено гетьманом генерала Павла Скоропадського. Напередодні, себто 28 квітня ст. ст., в Києві відбувся з’їзд Партії українських хліборобів-демократів. На з’їзді справи майбутнього перевороту не обговорювали, але на другий день (29 квітня) в київському цирку, де відбулися вибори, була на з’ їзді й частина членів Партії хліборобів-демо-кратів, які своїми голосами піддержали гетьмана.

Про не відомі ширшому загалові обставини розповідав мені пізніше Володимир Михайлович Шемет. Точний зміст його інформацій вважаю за потрібне передати на цьому місці. Отже, за його словами, справа виглядала так:

28 квітня (ст. ст.) 1918 р. до помешкання братів Шеметів пізно ввечері зайшов майбутній гетьман. В. М. Шемет навіть пам’ятав, що гетьман був одягнутий в елегантний цивільний сурдут. В розмові гість передав про подію, яка має статися завтра, і просив піддержки з боку хліборобів-демократів, або, в крайньому разі, щоб із них ніхто не виступав проти. Шемет відповів йому, що не може гарантувати піддержки цілої партії, але хто з членів партії бажає, той може його піддержати. Одночасно прирік, що проти гетьмана і гетьманства ніхто з хліборобів-демократів виступати не буде. За те він поставив умовою, щоб прем’єр-міністром у першому гетьманському уряді був М. Міхновський. Майбутній гетьман дав на те своє слово. І тієї своєї обіцянки не додержав, бо ж першим «отаманом ради міністрів» він призначив Миколу Сахна-Устимовича. Ні йому самому, ані Миколі Василенкові, якому було доручено гетьманом скласти кабінет міністрів уже на другий день (30 квітня), не вдалося залучити до їхніх кабінетів українських соціалістів (соціалістів-демократів і соціалістів-революціонерів), ані навіть соціалістів-федералістів. Тепер українському суспільству того часу ставиться у вину, що воно вже із самого початку відмовилося піддержати гетьмана. Але в тій справі не все договорюється до кінця. Отже — ні М. Сахно-Устимович, ані Микола Прокопович Василенко в українських політичних колах не були відомі, як і пізніший прем’єр — Федір Лизогуб. Перший, зрештою, дуже порядна людина, — був знаний лише як поміщик, що кохався в конях, другий — як російський кадет, а третій — як довголітній голова Полтавського губернського земства, добрий господар — та й тільки. Але чому ж гетьман зламав свою обіцянку щодо М. Міхнов-ського? Бо останній був широко відомий як український «шовініст», на якого не погодилися російські кола, що підтримували гетьмана. Так гетьман поінформував і В. Шемета, коли той пізніше нагадав йому про його приречення.