Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Але, як мені здавалося, це не було головною причиною зміни його настрою. Тут, у Києві, у серці України, до якого він так поривався, перебуваючи далеко від нього, він побачив навколо себе не таких людей, яких хотів бачити й яких сподівався побачити. Жива, свіжа національна стихія, здоровий молодий український патріотизм, які виразно виступали й виявлялися там на Кубані — трудно було відчути й помітити їх у великому, майже мільйоновому Києві. Ворожі до українства численні московські й жидівські елементи й свої ж таки «обивателі-малоро-си», скептично байдужі до національних прагнень українського народу, створювали те глинясто-болотяне тло, на якому не знаходили ґрунту вияви міцної національної енергії, які ослабляли, притупляли міць і потужність національного пориву ще більшою мірою ніж грубий тиск ворожого ярма[246].
До того ж часу стосується і лист М. Міхновського за кордон С. Шеметові. В тому листі він запитував, чи не варто йому виїхати за кордон, чи можна здобути візу та чи не доведеться йому за кордоном умерти з голоду як безробітному. Від С. Шемета одержав дуже песимістичну відповідь, що на нього дуже вплинула. Не дрімала й київська ЧК. Вона кілька разів викликала його на конфіденціальні «поради». На другий день рано після однієї з таких «нарад» 3 травня (н. ст.) 1924 р. його знайшли повішеним на яблуні, в саду В. Шемета. Висів на власних шельках.
Існує цілком виправдане припущення, що ЧК змушувала його до співробітництва — щоб він служив їй як розвідник серед українських кіл. Зрозуміло, що гордий патріот М. Міхновський не міг на це піти, але й виходу не було, бо за ним пильно стежили чекістські агенти. Тож він повідомив своїх друзів, про яких його розпитувала ЧК, про небезпеку і мусив сам покінчити із своїм життям...
Мусив, бо іншого виходу не було для чесної й порядної людини. Зрештою, це не перший такий випадок. Рік пізніше з тої ж причини в Полтаві застрілився, напр., колишній військовий міністер УНР — Сиротенко.
Існує припущення, що М. Міхновського поховали в Києві на Байковому цвинтарі. Але де його могила — встановити трудно, бо ж в ті часи хто б відважився взяти участь у похороні такого визначного «контрреволюціонера»!..
Такі факти, що самі собою найліпше характеризують постать М. І. Міх-новського. Подаємо й характеристику М. Міхновського від людей, що близько його знали і з ним співпрацювали.
Ось що пише про нього Вартоломій Євтимович, що в перші дні березня 1917 р. допомагав йому в організації українського війська:
Микола Іванович Міхновський — це сама українська стихія. Не розхристано-дика й розгнуздана, а опанована сильним та шляхетним інтелектом. — Несокрушима воля, ведена чесним розумом.
То був високоосвічений і досвідчений практик із глибоко розвиненим змис-лом правовості, тонкий психолог, щасливий ініціатор, визначний організатор, блискучий промовець, талановитий публіцист, розумний і тактовний керівник, добрий знавець нашої історичної й побутової минувшини, наділений даром передбачування політик, революціонер — тип людини, здатної на рішучий чин, прекрасний і милий у поведінці товариш. Був високого зросту і сильної будови, мав мужнє, типово українське обличчя та незвичайно милозвучний голос, що відразу приваблював до себе слухачів вже одним своїм тембром. Словом, це був «ко-зак-характерник», як його прозвала українська вояцька молодь[247].
М. Марченко так говорить про Миколу Міхновського:
Людина міцної вдачі, залізної, непохитної волі, Міхновський завжди підкреслював, що українську національно-визвольну справу мусять вести тільки енергійні вольові люди. Гостро обурювався проти тих українських квазі-націоналістів, які не могли зрозуміти конечної необхідності висунення на перший план політично-державних домагань і боротьби за створення власної держави.[248]
Нарешті дозволю собі доповнити його портрет зі слів його хрещениці — доньки його побратима по Братству тарасівців Олександри Мусіївни Пота-пенкової, уродженої Кононенківни, нині вже небіжчиці.
Вона розповідала мені, що її хрещений тато дуже любив дітей.
246
«Український Літопис», ч. 4, стор. 31-33.
247
В. Є[втимови]ч, цитована праця, «Укр. Літопис», ч. 3, стор. 12.
248
М. Марченко, цитована праця, «Укр. Літопис», ч. 3, стор. 17-18.