Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Так, уже 6 (19 н. ст.) березня (перша вістка про зречення царя наспіла до Києва 28 лютого ст. ст.)[231] він організує перше українське військове підготовче віче, а вже на другому Установчому вічі 9 березня ст. ст. (22 н. ст.) збори ухвалили вважати себе за Тимчасову військову раду і звернутися із відозвою до Тимчасового російського уряду[232].
24 березня (н. ст.) відбулося військове віче, на якому зібралося понад тисячу солдатів і офіцерів. Віче схвалило резолюцію попередніх зборів, ухвалило організувати Український охочекомонний полк і вибрало тимчасове Військове бюро з 7-ми членів.
А 29 березня (н. ст.) з ініціативи М. Міхновського скликано нараду українців, вояків київської залоги. На тих зборах, де сам Міхновський був секретарем (головою полк. Павло Волошин), на пропозицію М. Міхновського одноголосно схвалено постанову негайно приступити до організації власної національної армії як могутньої своєї мілітарної сили, без якої не можна й помислити про здобуття повної волі України. Було схвалено постанову розпочати організацію українських охочих полків усіх родів зброї і першому полкові надати назву «Перший охочий імені гетьмана Богдана Хмельницького полк».
Одночасно схвалено постанову відкрити у Києві «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка» як окрему повністю самостійну українську військову організацію. Для проведення постанови в життя вибрано організаційне бюро з М. Міхновським на чолі. Нарешті опрацьовано й церемоніал участі українського війська у загальній українській маніфестації в Києві 1 (н. ст.) квітня 1917 р. Дійсно, в національній маніфестації 1 квітня велика частина українських вояків, які виступали в зразковому порядку, свідчила про добру підготовку й організацію справи[233].
М. Міхновський, вірним помічником якого був капітан Ган, із запалом узявся за організацію Клубу, сам уклав статут і провів формування Клубу протягом одного тижня. Цей Клуб пізніше став осередком не тільки для українського вояцтва, а й для організації українського політичного життя взагалі. Вже ці факти свідчать про організаційні здібності М. Міхновського, як і про його ментальність.
Український Військовий організаційний комітет відразу розпочав заходи до утворення українського добровольчого полку. Незважаючи на опір російської «демократии» і без дозволу російської військової влади, незабаром зорганізовано Богданівський полк. В усіх делегаціях і переговорах неодмінним учасником був той же М. Міхновський. Перші добровільці записалися до полку ще на згаданім вічі 22 (н. ст.) березня, і тоді ж М. Міхновський видав першу від часу скасування Запорізької Січі відозву-наказ українському війську[234]. До полку вписалося 3400 людей. Його затверджено Першим Військовим з’їздом у Києві, а черниці Фролівського монастиря вишили для нього чудовий малиновий прапор із портретом гетьмана Богдана Хмельницького. Перед цим прапором полк склав присягу.
Український військовий рух входив у нову фазу. Розпочавшись з ініціативи кількох націоналістів-самостійників з М. Міхновським на чолі, він деякий час розвивався під чисто національними гаслами. Творення власної національної армії як головної основи української державності, — ось що було провідною ідеєю керівників руху[235].
Але українська т. зв. «революційна демократія», або, ліпше сказати — українські соціалісти, швидко спотворила первісну ідею М. Міхновського. Речником соціалістичної «демократії» виступав В. Винниченко.
Він уважав формування української армії річчю непотрібною і небезпечною.
Було ясно, що обидва напрями мусять вступити між собою в колізію. Ареною цієї боротьби став Перший Український військовий з’ їзд, скликаний на 5 ст. ст. (18 н. ст.) травня в Києві з ініціативи Українського військового комітету (отже, М. Міхновського) і з допомогою Української Центральної Ради, що вже зорганізувалася пізніше.
На першому ж діловому засіданні з’їзду Симон Петлюра (тоді ще український соціал-демократ) як голова зборів зігнорував програму з’ їзду, опрацьовану Т-вом ім. Полуботка, і подав порядок дня, запропонований Центральною Радою. Але тут справу полагоджено ще компромісово, та вже не можна було дійти до компромісу під час схвалювання резолюцій. Микола Міхнов-ський запропонував резолюцію, у якій, покликаючись на пункти Вільсона про самовизначення націй, було домагання української державної самостійності. Але з гарячим одпором Міхновському виступив В. Винниченко. Він ганьбив українських історичних діячів, гетьманів та полковників, обвинувачуючи їх, що вони гнобили простий народ і продали його свободу, казав, що світову війну почали не народи, а пани-капіталісти і т. д. Агітація соціалістів зробила своє, і в дусі вимог Винниченка схвалено таку резолюцію:
231
Д. Дорошенко, «Історія України», 1917-1923 рр., том І, Доба Центральної Ради, стор. 40.
232
Там же, стор. 344.
233
Там же, стор. 345.
234
В. Є[втимови]ч, цитована праця, стор. 13.
235
Д. Дорошенко, цитована праця, стор. 350.