Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Смеркалося.
Поки розселилися, у сусідніх кімнатах уже точилися жваві розмови й дискусії між тими, хто прибув кількома годинами раніше.
Маючи бажання відразу перезнайомитися з невідомими йому молодими письменниками й побачити знайомих, Василь постукав до першої-ліпшої кімнати. Там запально дискутували про «можливості відродження української державности, розвій рідної мови, літератури»[330].
Молоді «інженери людських душ» сходилися на тому, що «настав час появи на Україні новітніх отаманів духовного поступу — Кобзарів, Каменярів»[331].
Дочекавшись, коли дискусія вщухне, Василь, ніби між іншим, кинув хлопцям:
— Про який народ ви говорите? Про яке відродження?.. Ледачі ми духом, затуркані, байдужі воли, що без ярем на шиї не годні себе й мислити! А щодо Шевченка і Франка… Не перебільшуйте й не плекайте ілюзій. Таких більше не буде…
У кімнаті запала моторошна тиша.
— Як?
— Хто то такий? — з острахом думала більшість, не зважуючись уголос сказати хоча б слово — раптом стукач — і водночас соромлячись власного страху.
Користуючись загальним заціпенінням, Стус, змірявши всіх хитрим поглядом, вийшов із кімнати.
Коли молоді письменники оговталися, вирішили провчити нахабу й завітали до припізнілого «гостя» зовсім не з мирними намірами. «Ми, — згадує Ігор Нижник, — хлопців п'ять-сім, не ввійшли — увірвалися до кімнати, де біля столу над якимись паперами схилився Стус. Його спокійний погляд зупинив нас біля дверей. Запала мовчанка… Відтак підвівся Василь…
—Ха-ха-ха! — наглим громом вдарив на голови наші його розлогий сміх. — Я сподівався, що ви так зреагуєте. Я радий…»[332] — для Василя це була щаслива мить розради.
«13.5.1963 р. Сьогодні виступили П'янов В. Я. і Богдан Горинь — 26-річний хлопчина зі львівського музею українського мистецтва — цікавиться психологією творчости. Враження од наради. Кращий виступ — Суркова (№ 9 „Вопросы литературы — анкети“). № 3, 62 — „Прапор“ — оповідання В. Шевчука.
Драч: мої взірці — Чюрльоніс, Курбузьє, Пікассо, Врубель.
Полянський з Костроми говорив Свєтлову, що хай московська кістка обросте російським м'ясом. Якийсь, пак, Яковлєв видав 200 збірок — дитячих по видавництвах.
Про боротьбу серед поетів, затоплення московського корабля, і — не було б утрати — пустити провінціальні каравели — „втрата Москви не є втрата Росії“.
Цікавіші з українських молодих прозаїків — Анатолій Таран (Львів) і Валерій Шевчук. Таран — курсант Львівського військово-політичного училища. Його вірш (??) „Сповідь перед матір'ю і світом“. Готується його збірка у львівському видавництві „Я мільярдер“[333].
Куравська — з Буковини — щира, але слабша за Тарана.
У Польщі вийшла „Алхемія слова“ Парандовського — про творчу лабораторію багатьох авторів. Киргизький поет Омар Султанов цікавий — говорив про популярність Уїтмена серед них. Уже те, що їх —„нацменів“ цікавить майже все те, що цікавить нас — знаменне.
Драч стає богом — О. Сурков про нього — як про „такого же таланливого, как Вознесенский“. Богдан [Горинь] ставить Драча вище за будь-кого. Володя Сорока — про єгипетську скульптуру — як найбільше досягнення. Югославський скульптор-монументаліст —…
Обговорено уже погані вірші Валентина Грабовського, слабкі вірші Михайла Палатюка, дещо кращі — Валерія Гревцова — з Києва.
П'янов: про нівхів — їх 4 тисячі чоловік. Цікавий їх перший поет-початківець Сангі. Всього 177 делегатів.
Пуста доповідь М. Рыленкова.
Артемій Амвросієвич Москаленко виступив. Це було цікаво. Стара вже людина, з металічним ротом, у вишиваній сорочці, яка сиділа на ньому якось збоку, якось непевно. Він на гостинах сідає скраєчку. Він і почав так: „Партія і уряд завжди…“ Потім — шукаючи контакту — став „фосфорично“ посміхатись, з нечистим блиском очей — чи сором'язливих, чи грішних. Усмішка й погляди його примушують витиратись. Трохи оговтавшись, він підняв куценькі крилечка і почав тріпотіти ними: я полечу, я полечу! А ми бачили, що і не полетить, і що його крик то…
Дузь[334] знайшов 40 невідомих творів Довженка, писаних у Берліні. Знайдено 217 карикатур Сашка. Готується 8-томове видання Вишні, яке може розповнитись до томів десяти. Перші три — в цьому році, чотири — наступного.
330
Ігор Нижник. Як ми «провчили» Василя Стуса // Там само. — С. 76.
331
Там само.
332
Там само.
333
Збірка «Я мільярдер» Анатолія Тарана вийшла 1963 р.
334
Літературознавець Іван Дузь, досліджував творчість Павла Усенка, Олександра Корнійчука, Остапа Вишні та ін.