Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
В. Б., В. С.
м. Донецьк»[348].
Того ж дня листа й відправили.
Непомітно промайнув жовтень. Звільнившись 26-го з редакції, Василь за кілька днів виїхав до Києва, аби з 1 листопада стати повноправним аспірантом. На нього чекало нове життя.
Поступово перервалися взаємини і з Шурою.
«Влітку 1964-го Василь подзвонив їй: „Приїжджай! Кімната є!“. Чутність була не вельми, і Шура стомилася повторювати, що не поїде до нього: „Тебе не розкохала… але не поїду“…
Наприкінці року [Василь] приїхав у Донецьк, завітав до шлакової лікарні й попросив чергову викликати Шуру. Вона похапцем накинула на плечі якусь кофтину і вийшла до нього…
Високий, трохи зсутулений, мовби втягував голову в плечі. Пам'ятає, ніколи не клав руки в кишені, а тут опудалисто випирають розчепірені пальці крізь холоші…
— Така кругленька, гарненька, — повіяло теплим струменем од Василя, як і раніше, близького й відкритого. — Я так хотів тебе побачити!
— Васю! Я — вагітна, — мовила… не відводячи… погляду.
Відповів без паузи…
— Вагітна — і така гарна, — продовжив миттєво, вживляючись… у новину, щоб вибухнути образом, який Шура запам'ятала на все життя: „Ну як же я закоханий у вагітних жінок!.. Оце на тебе подивився, і мені так гарно на душі“.
…Шурі було зле, незатишно, і дрібніли слова:
— Ти ж знаєш, Васю, розписаному чоловікові я казала, що можу до тебе поїхати, залишити його височенний дім… Але ж у тебе притулку немає! І в мене немає! А тепер у мене народиться син. Або ж донька…
— Беру! — рвучко нахилився до її знаного і слухняного вуха. — Хай той син буде з нами обома. А ще й наш!
— Ні, Васю! Я не з тих жінок. Хай буде і дитина його, і батько — її…
І тут Шуру покликали… Вона поправила кофтину і, не прощаючись… почала підніматися сходами. Кинула вслід: „Пробач“…
Це була їх… остання зустріч»[349].
У творчій робітні Василя Стуса життя-прощання з музою молодости затверділо кількома віршами, які є одними з кращих у його любовній ліриці:
З Шурою та Горлівською Лисою горою пов'язаний програмний вірш раннього Стуса, над яким поет працював упродовж десяти років.
Загалом горлівсько-донецький період у творчому плані був для Василя Стуса надзвичайно плідним. Широка лектура, чуттєвість, незле, як на донецький масштаб, творче товариство з літературної студії «Обрій», ніби провокували до праці. І хоча якість більшости віршів не задовольняла поета, але пошуки в різних напрямках дозволили відкинути «не свої» творчі путі.
Врешті-решт у Києві поет навіть мріяти не міг про усамітнення в окремій кімнаті, яку він мав у Горлівці.
Нічого дивного, що тут було закладено основу збірки «Круговерть», яку вже було не соромно подавати до друку. І хоча більшість віршів пізніше ще доопрацьовувалася, дотягувалася до певного рівня, проте саме Донбас, а не Київ сформував і творче обличчя Василя Стуса, і його ставлення до світу.
348
Цит. за: Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 103—104.
349
Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 111—112.
350
Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 118—119. Вірш датовано квітнем 1964-го. Таке датування може означати або те, що Олександра Фролова і В. Вербиченко помилилися на кілька місяців із датою обірвання стосунків, або ж що цей вірш написано у зв'язку з одруженням Шури, про що Василь довідався у квітні. Метафора ж «покинена вагітна» — була не першим і не останнім «провидінням» майбутніх життєвих колізій, які Василь Стус часто ніби накликав-передбачав своїми творами.
351
Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 159.