Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Василь Стус: життя як творчість
Василь Стус: життя як творчість - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Василь Стус: життя як творчість

Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:

Ніхто не знає, в чому полягає загадка слави. Часто трапляється, що про когось, хто все життя перебував ув епіцентрі подій, забувають відразу після смерти. До Василя Стуса широка відомість прийшла після перепоховання в 1989-му. Що цьому причиною: поетична творчість? героїка життя? непримиренність позиції? здатність перейматися чужим болем? На ці та інші питання пробує знайти відповіді син поета — Дмитро, який майстерно поєднує об’єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Пропонована книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
1 ... 76 77 78 79 80 81 82 83 84 ... 204
Перейти на страницу:

В. Б., В. С.

м. Донецьк»[348].

Того ж дня листа й відправили.

Непомітно промайнув жовтень. Звільнившись 26-го з редакції, Василь за кілька днів виїхав до Києва, аби з 1 листопада стати повноправним аспірантом. На нього чекало нове життя.

Поступово перервалися взаємини і з Шурою.

«Влітку 1964-го Василь подзвонив їй: „Приїжджай! Кімната є!“. Чутність була не вельми, і Шура стомилася повторювати, що не поїде до нього: „Тебе не розкохала… але не поїду“…

Наприкінці року [Василь] приїхав у Донецьк, завітав до шлакової лікарні й попросив чергову викликати Шуру. Вона похапцем накинула на плечі якусь кофтину і вийшла до нього…

Високий, трохи зсутулений, мовби втягував голову в плечі. Пам'ятає, ніколи не клав руки в кишені, а тут опудалисто випирають розчепірені пальці крізь холоші…

— Така кругленька, гарненька, — повіяло теплим струменем од Василя, як і раніше, близького й відкритого. — Я так хотів тебе побачити!

— Васю! Я — вагітна, — мовила… не відводячи… погляду.

Відповів без паузи…

— Вагітна — і така гарна, — продовжив миттєво, вживляючись… у новину, щоб вибухнути образом, який Шура запам'ятала на все життя: „Ну як же я закоханий у вагітних жінок!.. Оце на тебе подивився, і мені так гарно на душі“.

…Шурі було зле, незатишно, і дрібніли слова:

— Ти ж знаєш, Васю, розписаному чоловікові я казала, що можу до тебе поїхати, залишити його височенний дім… Але ж у тебе притулку немає! І в мене немає! А тепер у мене народиться син. Або ж донька…

— Беру! — рвучко нахилився до її знаного і слухняного вуха. — Хай той син буде з нами обома. А ще й наш!

— Ні, Васю! Я не з тих жінок. Хай буде і дитина його, і батько — її…

І тут Шуру покликали… Вона поправила кофтину і, не прощаючись… почала підніматися сходами. Кинула вслід: „Пробач“…

Це була їх… остання зустріч»[349].

У творчій робітні Василя Стуса життя-прощання з музою молодости затверділо кількома віршами, які є одними з кращих у його любовній ліриці:

Не відповідаєш? Мовчиш? Заціпило? Не можеш вибачити? Клянеш? Не можеш вивіритись розлуці? Серцю — довіритися? Мовчиш, як покинена вагітна? Мовчиш як бомба? Мовчиш? Думаєш — од чекання розтрісну? Думаєш — збожеволію? Надаремне, любов моя. Надаремне, тюрмо моя. Надаремне все, зненавидо. Надаремне, кохана. Я тебе не сльозою — ждатиму. Я тебе кулаками — ждатиму. Кулаками — у глупу поніч, кулаками — в подушку. Не пиши. Не відповідай. Проклинаю. Цілую. Мовчки. Задушився чеканням — мовчки. Кулаками — в подушку.[350]

З Шурою та Горлівською Лисою горою пов'язаний програмний вірш раннього Стуса, над яким поет працював упродовж десяти років.

На Лисій горі догоряє багаття нічне і листя осіннє на Лисій горі догоряє, а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю, чи Лиса гора впізнала б мене. Середина жовтня, пора надвечір'їв твоїх, твоїх недовір і невір і осіннього вітру. І вже половина життя забувається. Гріх уже забувається. Горе і радість нехитра. Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук, і я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю чи я вже помер, чи живу чи живцем помираю, бо все відбриніло, відквітло, відгасло, відграло навкруг. Та досі ще пахнуть тужливі долоні твої, і губи гіркі аж солоні і досі ще пахнуть, і Лиса гора проліта — схарапудженим птахом, і глухо, в набухлих аортах, надсадно гудуть голуби [351].

Загалом горлівсько-донецький період у творчому плані був для Василя Стуса надзвичайно плідним. Широка лектура, чуттєвість, незле, як на донецький масштаб, творче товариство з літературної студії «Обрій», ніби провокували до праці. І хоча якість більшости віршів не задовольняла поета, але пошуки в різних напрямках дозволили відкинути «не свої» творчі путі.

Врешті-решт у Києві поет навіть мріяти не міг про усамітнення в окремій кімнаті, яку він мав у Горлівці.

Нічого дивного, що тут було закладено основу збірки «Круговерть», яку вже було не соромно подавати до друку. І хоча більшість віршів пізніше ще доопрацьовувалася, дотягувалася до певного рівня, проте саме Донбас, а не Київ сформував і творче обличчя Василя Стуса, і його ставлення до світу.

вернуться

348

Цит. за: Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 103—104.

вернуться

349

Володимир Вербиченко. Вістря пласта. — С. 111—112.

вернуться

350

Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 118—119. Вірш датовано квітнем 1964-го. Таке датування може означати або те, що Олександра Фролова і В. Вербиченко помилилися на кілька місяців із датою обірвання стосунків, або ж що цей вірш написано у зв'язку з одруженням Шури, про що Василь довідався у квітні. Метафора ж «покинена вагітна» — була не першим і не останнім «провидінням» майбутніх життєвих колізій, які Василь Стус часто ніби накликав-передбачав своїми творами.

вернуться

351

Василь Стус. Твори. Том 1: кн. 1. — С. 159.

1 ... 76 77 78 79 80 81 82 83 84 ... 204
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)