Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
Відгомоном ситуації став цикл публіцистичних творів, у яких гостро ставиться проблема «нищення національних традицій» і є чітке усвідомлення: коли хочеш зарадити цій біді — мусиш розраховувати лише на себе:
Грудневий інцидент лише переконав у правильності рішення залишити школу: «сіяти розумне, добре, вічне» — піддаватися марній ілюзії народників, які робили «що могли» радше для заспокоєння власного сумління, аніж справді намагаючись якось уплинути на ситуацію. «Ні, за ситуації, що склалася в Україні, лише наука й висока література може коли й не зарадити, то принаймні стати пам'ятником, який би засвідчив, що тут теж були таки люде, — міркував Василь. — А щоб викладати українську мову в донбаському середовищі, треба мати „якісь моральні травми“».
Загальне невдоволення довколишнім росло, переносячись і на взаємини з Шурою, російськомовність якої вже по-справжньому дратувала:
Як би смішно не видавалося, а національна «проблема» стала вирішальною в цих взаєминах: не міг Василь уявити своє життя в російськомовному побуті. Для нього це стало б не просто поразкою, — крахом.
Тим часом невдоволення життєвими обставинами досягло межі. Несприйняття його творів старшими письменниками, помножене на чисельні творчі поразки, зумовлені експериментами з формою, герметизували Стуса, змушуючи закриватися від світу у власній мушлі. У цей час він формує великий зшиток віршів, об'єднаних промовистою назвою: «ДЕЛО № 13» — видавництво «Сампишсамчит»[303].
Цей зшиток можна вважати першою самвидавчою збіркою Василя Стуса, виготовленою, щоправда, не так для поширення в колі друзів, як для самофіксації здобутків певного періоду — 1962 року[304].
Із кола читацьких симпатій того часу, які не згадувалися в Стусовому «Щоденнику», слід згадати імена Бердяєва, Шестова, Гайдеґґера, Камю, штудії німецької класичної філософії — Геґель, Кант, Шеллінґ, Фіхте, а ще — Декарта, Спінозу, Юма, Сковороду, Юркевича, козацькі літописи, матеріали з історії «української революції» 1917—1921 років. Для шістдесятих років минулого століття — надзвичайно широкий спектр літератури, що свідчив про серйозну підготовку до вступу в аспірантуру.
Підсумовуючи, можна говорити, що саме в Горлівці значною мірою сформувалися основи Стусового світогляду. Такий процес активного формування передбачає неминучі підпадання під впливи, містить сліди перехідних, більш чи менш тривалих, захоплень філософськими доктринами чи поетичними світами, перебування в силових полях яскравих відкриттів…
Усе це було й у Василя Стуса. Можливо, саме цим інтенсивним інтелектуальним виростанням у «чужих» силових полях і зумовлені відносні творчі неуспіхи Стуса-поета. Проте, повторюсь, саме відносні неуспіхи.
Коли ж періоди максимальної вимогливости поступалися тверезому аналізові, Василь Стус більш реально оцінював ситуацію. За якийся час він навіть примусив себе вибачитися за отой — грудня 1962 року — лист до Андрія Малишка: «Зо два місяці тому я надіслав Вам листа, в якому, виливши свій біль з приводу багатьох жорстоких „чому“, я прохав Вас зарадити чим-небудь. Ваше мовчання стало мені за сувору відповідь. Пробачте. Я і сам дуже часто лаяв себе за той лист, на котрий я, мабуть, не мав жодного права»[305].
301
Василь Стус. Твори. T. 1: кн. 2. — С. 37.
302
Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 2. — С. 31.
303
Зберігається: ІЛ НАНУ: Ф. 170, од. збер. 744.
304
Пізніше до «ДЕЛА № 13» були долучені вірші 1963-го року. На жаль, у повному обсязі зшиток не зберігся. Коли поет готував рукопис збірки «Круговерть», то лезом повирізав аркуші з найдовершенішими, на його погляд, творами, долучивши їх до рукопису книги, висланої в 1963-му до видавництва «Молодь».
305
Василь Стус. Твори. Т. 6: кн. 2. — С. 29.