Василь Стус: життя як творчість
- Автор: Стус Дмитро Васильович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-029-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Василь Стус: життя як творчість». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів: від учнів до науковців.
Nobody knows how to explain the mystery of fame. Often a person who has spent all his life at the very core of events falls into oblivion right after his death. Vasyl Stus became renowned only after his reburial in 1989. What was the reason? His poetry? His heroic life? His irreconcilable position? Or his ability to be compassionate?
In his attempt to answer these and other questions, the poet’s son Dmytro masterfully combines the objective data of Vasyl Stus’s biography with his own private recollections and observations about his father. His book offers a paradoxical interrelation of contexts combining the highbrow scientific with fiction-like styles.
This book shows Vasyl Stus through the eyes of his son and researcher against a background of “belated nation-making”.
For a wide circle of readers: from students to academics.Введите сюда краткую аннотацию
15.5.1963 р. Дузь читав цікаву, кажуть, лекцію про сатиру в українській літературі радянській.
Потім — читав лекцію Б. Буряк. Вчора ввечері Володя[335] почав ліпити. Я боявся — бо з мене знімали шкіру, оголювали, а я ховався і не знав, де сховатися від очей — жорстоких — скульптора. Отож — тема натурщика. Тема віддачі мистецтву з радістю і страхом. Потім його розповідь — як би він зробив би людський крик: зведений криком рот і піднесена, витягнена з плеча рука з розчепіреними до болю пальцями. І потім цей крик прийшов до мене — у сні. Я „химерив“ розпачно, а над головою (я лежав на землі), нависаючий гуркотливий з неба, з безодні крик матері. Стельмах писав смерть Марти і боявся залишатися сам у кімнаті. Від крику я прокинувся. Це роздягання? Це оголення? Це втрата і якесь інше — конденсоване своєю новизною — роздарування себе?
Федін: 2 % — з життя, а 98 % — вигадка. Це він говорив про свої твори. Очі, немов росинки, затуманені світлом, зволожені криком сонця (воно гряде!), очі вбирають вологою, оквітчення квіток вбирають і переповнюються світом, мов очі — сльозою. Вони бубнявіють на сонці, проростають райдугою?; росинка — око землі — вбирає добрим райдужним оком день.
Айвазовский дивився на тихе, полите спокійним сонцем море і малював море в бурю — море, яке він 26 років тому бачив у Єгипті.
Легко читається з глибокими філософськими проекціями Ейнштейн, „Еволюція фізики“ і психологічна річ У. Росс Эшби, „Конструкция мозга“, М., Инлит, 1962.
В 10-у симфонію, котру Бетговен не написав, він бачив виконуваною на великій площі, де замість барабанів мають звучати гармати. Глухий — і велич.
Буряк каже, я знаю, що деякі письменники не бачили, не чули тих балетів, опер, на які ходять їхні герої: „Я встановив кілька випадків“.
Треба взяти собі за правило — не розхлюпувати [себе] в тих деклараціях, які виносять на своїх гривах кров із самого серця. Це — заради економії. Заради того, збереженого для чогось іншого, більш суттєвого.
Повість Сірого Анатолія[336] „Слід з позолотою“ — каже Буряк — на вищому рівні, аніж зроблене багатьма авторами друкованими. Але, пак, багато кримінальних [мотивів]. І цілина — то напівтюрма, але рвуться рвати зорі. Цитата до повісті його так збентежила (вона була закреслена), авторові було дуже зле, що дешифрують його закреслення. Цікаві очі — з надщербленими сором'язливістю мутнувато-гордими очима.
У Льва Толстого 87 посмішок і 94 поглядів очей. Буряк підрахував 5—6 поглядів і стільки ж посмішок.
16.5.1963 р. Вчора бачив Леся Танюка — чорнявий, маленький, засмаглий хлопчина, дещо сором'язливий. Він пише сухувато-колючі вірші, прочитав цікавий вірш Драча про крила, які дядько завжди стинає.
Це і Березінський — високий нахабнувато-розчулений.
Ще питання міри настроїв-впливів: може, я „перечитався“ Пастернака? Може, він мені зашкодив, я йшов до нього в хату, а забув, що десь зачиняться двері і вихід назад буде або забрудненим, або взагалі неможливим?
17.5.1963 р. Читає лекцію Богдан[337]. Сьогодні — мені дискутуватися. Лесь[338] — крізь сон. До рана.
Рибо, „Творческое воображение“.
Вундт, „Фантазия как основа искусства“.
Потебня, „Вопросы теории и психологии творчества“.
Груденберг, „Гений и творчество“.
Горнфельд, „Муки творчества“.
Медведев, „Лаборатория писателя“.
1930- [ті] р. — психологія творчости не розроблялась.
Людський мозок —14 млрд. клітин (а кожна клітина має 200 зіткнень).
Сєченов: щодня ми маємо до 500 тисяч вражень.
„Деякі наші виставки так нагадують природу, що краще парк, аніж художня виставка“ (Рудницький).
Треба прочитати Павлова…
У Львові є поет — учений, винайшов контролограф — вимірює пам'ять, волю (Цурковський, очолює психологічну лабораторію). Це — якийсь „чорт в синцях“ — готував кандидатську, а зробив докторську дисертацію.
Іванисенко про 4 типи побудови ліричного твору:
335
Володя — Володимир Сорока. За одну ніч виліпив погруддя В. Стуса. На згадку про це Василь Стус залишив поетичний образок під назвою «Ніч скульптора» (Василь Стус. Твори. Т. 1: кн. 2. — С. 63—64):
У мене тіло з мармуру. І в горлі спинився крик: несила продихнуть. У мене очі згасли, ніби зорі, а руки рвуть ланцюг, котрий не розірвати. І є гірка відрада в тім, що мармур научений мовчати од віків. Хай мовкне горе і німіє біль, одягнені у камінь, мов у панцир. Тож уподоб мене, бажаний сон, допоки день не вихопиться з дзвоном, узявши сонце віще, мов ліхтар. А покищо — не руште: тихни, ніч, змовкай, печаль, в важкому заборолі. Стань гордою в мовчанні і лічи хвилини, дні, роки ачи століття, допоки не прорвешся раптом криком пожарищного степового дня!336
Можливо, мова про Анатолія Бортняка, який був поміж учасників семінару молодих авторів ув Одесі.
337
Богдан Горинь.
338
Лесь Танюк.