Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Погоджуючись назагал з міркуваннями тих дослідників, котрі роблять наголос на засадничих відмінностях між Шевченком і Сковородою щодо мови, норм поетики і — варто осібно підкреслити — системи віршування, в жодному разі не забудьмо внести в це питання історичний критерій. Правда, що Шевченко не прийняв «латини» й «московщини» Сковороди. Але ж він їх не прийняв, бо не збагнув переходової природи мовного синкретизму Сковороди, за зовнішньою, не завжди привабливою оболонкою якого крилася закоріненість його творчості в національному ґрунті, її суголосність народним моральним нормам. Провісник і фундатор якісно нового етапу в національному історично-літературному розвої, поет-реформатор, Шевченко мав — якщо дозволено буде так висловитися — історично вмотивоване право на відштовхування від «вінегретних пісень» учорашнього дня, але все ж заради справедливості мусимо визнати, що саме відчуття історичної тяглості літературного процесу, притаманної цьому процесові нелінійної логіки Шевченковим оцінкам бракує.
Водночас не можемо залишити поза увагою типологічні подібності між Шевченком і Сковородою також у мовно-поетикальній площині. Йдеться, приміром, про значеннєву для обох (хоча й у різній мірі) фольклорну компоненту. Типологічну близькість визначають і спільний міфологічний, символічний первень, елементи поетики українського бароко — як «низового» (бурлеск, народний анекдот), так і «високого» (профетично-пророчий пафос, насиченість біблійними ремінісценціями, діалогічна форма, жанр листів-послань).
Відтак маємо, як видається, достатні підстави для двох висновків.
Перший: проблема спадкоємства між Шевченком і Сковородою не є «ілюзорною», вона органічно випливає з цілком реального літературного матеріалу, базується на ньому й, отже, потребує ретельного аналізу, щоправда, лишень за умови обов’язкової зміни дослідницького інструментарію, відмови від старосвітської емпірики на користь нових методів, передовсім системного, порівняльно-типологічного.
Доконечність такого аналізу — і це висновок другий — диктує нам та обставина, що бінарна структура «Шевченко-Сковорода» є складовою (ланкою, елементом, підсистемою) національного історично-літературного процесу, яка втілює парадигму діалектичного поєднання в цьому процесі протилежних і разом взаємопов’язаних характеристик — дискретності й тяглості, зиґзаґів і векторів, відштовхування й наступності. Саме ці антиномії є внутрішньою спружиною, яка забезпечує рух і невпинне оновлення літератури.
Л. Толстой
Отже, пізнати самого себе, і відшукати себе самого, і знайти людину — одне і те ж.