Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » Дух животворить… Читаємо Сковороду
Дух животворить… Читаємо Сковороду - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Дух животворить… Читаємо Сковороду

Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:

Розвідка Юрія Барабаша «Дух животворить…» — це спроба «повільного читання» поетичних та філософсько-богословських творів великого українського письменника і мисленника Григорія Сковороди, супроводжувана літературними та історичними коментарями. Книжка містить також розповідь про життя і творчий шлях мандрівного філософа-просвітителя.
1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 157
Перейти на страницу:

Толстой пізнав Сковороду в тяжкий час глибокої внутрішньої кризи, душевного розладу, коли кричущу невідповідність між звичним способом життя і прийнятим для себе (і проповідуваним для інших) моральним імперативом було вже годі витримати. Толстой виношує думку про «відхід»…

(Причинки. Він виявляє загострений інтерес до тих історичних осіб і сучасників, котрі знайшли в собі духовні сили здійснити — з різних причин — подібний крутий поворот у своїй долі. В Щоденнику 1906–1910 років знаходимо низку посилань Франциска Ассизького з його ідеалом бідності, аскетизму, смирення. 20 липня 1907 року в Щоденнику з'являється такий запис: «Не можна проповідувати вчення блага, живучи супротивно до цього вчення, як живу я.

Єдиний спосіб доказу того, що вчення це дає благо, це — те, щоб жити за ним, як живе Добролюбов».

Про кого йдеться?

Алєксандр Міхайлович Добролюбов — один з ранніх російських поетів-символістів, шанований у символістських колах, високо оцінюваний В. Брюсовим, поліглот і знавець європейських літератур, осібно тодішніх новітніх течій у поезії та філософії.

Цей рафінований інтелектуал, «крайній декадент», як означив його Д. Мережковський, отруєний «всіма отрутами „штучних едемів“», «проповідник сатанізму», раптом залишив Петербурзький університет, «покинув родину, дім, маєток і довго блукав жебраком, живлячись милостинею; в Соловецькому монастирі був послушником, хотів постригтися в ченці, але, вирішивши, що православна церква — не істинна, відрікся від неї, пішов з монастиря; знову бурлакував, пройшов пішки всю Росію від Біломорських тундр до степів Новоросії; працював наймитом у селянина, зближувався з духоборами, штундистами, молоканами; за спокушення двох козаків, яких намовив відмовитися від присяги й військової служби, затримали його, мали судити і приректи до арестантських рот, але, на прохання матері, визнали слабим на голову й посадили до будинку для божевільних; він просидів тут кілька місяців; нарешті, змушені були відпустити його, бо він був здоровий»[195]. Добролюбов створив релігійно-містичну секту «добролюбовців», програма якої в деяких пунктах зближувалася з толстовством і разом розходилася з ним. Відлуння зустрічей, розмов і, очевидно, суперечок з Толстим містить збірник віршів та есеїв Добролюбова, де автор формулює свої «головні розділення» з «братом Левом» та його послідовниками[196].

Спілкувався і листувався в ці роки Толстой і з Леонідом Дмитровичем Семьоновим. Онук П. П. Семьонова-Тянь-Шанського, члена Державної ради і голови Російського географічного товариства, син рязанського поміщика, дійсного статського радника, Л. Семьонов багато в чому близький Добролюбову й у творчості, й особливо своєю мандрівною долею, прецінь іще труднішою і трагічнішою. На Толстого велике враження справило оповідання Семьонова «Уривки», яке він відредагував і під назвою «Смертна кара» надрукував зі своїм супровідним листом у серпневій книжці «Вестника Европы» за 1908 рік; у науковій літературі зверталося увагу на певні аналогії між цим оповіданням і статтею Толстого «Не можу мовчати».)

В ряду цих постатей постав перед Толстим і Сковорода. Хтозна, чи не відіграв приклад українського філософа-мандрівця, так само як долі Франциска Ассизького, Добролюбова, Семьонова[197], значну роль у прийнятті ним останнього його рішення — про відхід з Ясної Поляни, від рідних, та, врешті-решт, і від себе колишнього, котрий давно став для нього чужим? То був трудний і, можливо, запізнілий крок; Д. Багалій слушно зазначає, що Толстой пішов з дому «тоді, коли життя було вже прожите, і не міг би так простосердно, як Сковорода, сказати про себе, що світ його ловив, але не впіймав… Яким чудовим світочем міг поставати перед ним у такому настрої старчик Сковорода, котрий так просто й послідовно розв’язав цю проблему життя»[198].

Зауваживши в розмові з А. Ізмайловим, що біографія Сковороди «можливо, ще краще, ніж його писання», Толстой одразу ж застерігається: «Але які гарні й писання!..»

Щоправда, заради істини доводиться визнати (на жаль, це порушує таку любу нашому серцю гармонію в стосунках поміж класиками, та на це нема ради), що безпосередньо (не через книжку Н. Ґусєва) ознайомившися з творами українського філософа, Толстой відчув певне розчарування. «Читав Сковороду. Не так добре, як очікував»[199], — записано у «Кишеньковому щоденнику» 3 червня. Можна припустити, що Толстого, який понад усе цінував простоту і ясність викладу, а на той момент особливо піклувався про приступність написаного для дитячого сприйняття, дещо збентежила застаріла, насичена старослов’янізмами, українізмами, латинськими й старогрецькими виразами мова Сковороди, притаманні його стилю ускладненість викладу, барокова грамузність, сила біблійних та античних ремінісценцій, схильність автора до символіки й емблематики.

вернуться

195

Мережковский Д. Не мир, но меч. // Полн. собр. соч.: В 17 т. — Т. X. — СПб-М., 1911. — С. 80.

вернуться

196

Добролюбов А. Из книги невидимой. — М., 1904. — С. 179–184.

вернуться

197

«…За п’ять століть християнства, — писав Д. Мережковський, — хто третій між цими двома — св. Франциском Ассизьким та Алєксандром Добролюбовим?» (там само. — С. 82). Наче відгукуючись на це риторичне запитання, С. Дурилін називає ім’я Сковороди; «Вічний мандрівець, він багато в чому, на Україні XVIII століття, воскресив риси св. Франциска Ассизького» (Путь. — 1913. — № 2. — С. 64).

вернуться

198

Багалей Д. Г. С. Сковорода и Л. Н. Толстой. — X., 1911. — С. 4.

вернуться

199

Толстой Л. ПСС. — Т. 56. — С. 197.

1 ... 74 75 76 77 78 79 80 81 82 ... 157
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)