Дух животворить… Читаємо Сковороду

Не вишукуймо закономірностей там, де їх немає. Річ ясна, книжка Н. Ґусєва зовсім не обов’язково повинна була потрапити до рук Толстому, і то саме тоді, коли він був захоплений своїми моральними «уроками з дітьми». Але той факт, що він не відклав книжку, а захопився нею, властиво — особою Сковороди, його життям і вченням, і що це дало імпульс для написання спеціально розрахованого на дітей оповідання про українського філософа, вже ніяк не можна визнати випадковим. Зерно впало в наготовлений ґрунт. Як педагог Толстой ставив перед собою не вузькоутилітарні завдання, він не просто навчав дітей читанню та писанню, він навчав їх передовсім добру, справедливості, правді, любові до людей, осягненню сенсу й цілі життя — так, як він сам усе це розумів. Його уроки були уроками моральності, й тому він, природно, відчував велику потребу у високих моральних взірцях, у гідних наслідування прикладах життєвої поведінки, котрі були б і повчальними, й цікавими для дітей. Такий приклад Толстой побачив у Сковороді, в його вченні про те, як підпорядкувати своє життя голосу «розуму й сумління», причім приклад не абстрактний, не вигаданий, а такий, котрий взято з реальної дійсності, з історії, і тим особливо принадний.

Оповідання «Г. С. Сковорода» — це, по суті, стислий переказ книжки Н. Ґусєва. Толстой і не приховує, що послуговувався цим джерелом, навпаки, свій текст він перемережує витягами з книжки Ґусєва, іноді не втримуючись від окремих виправлень. Заслуговує на увагу одне з них. Толстой наводить місце, де йдеться про засадничі відмінності між тим, що втовкмачували своїм учням направники-ченці, й тим, чого навчав їх Сковорода (Н. Ґусєв тут спирається на М. Ковалинського). Останню фразу Ґусєва Толстой редагує, додаючи від себе: «Сковорода навчав, що святість життя лише в ділах»[194].

Важливий, промовистий додаток! Толстой достеменно вражений цільністю особистості українського філософа, гармонічним поєднанням у нього слова й діла, думки і вчинку, прагненням і до того ж умінням жити так, як навчаєш, а навчати того, як сам живеш… Проповідуючи стриманість і невибагливість, Сковорода сам завжди задовольнявся з малого, уникав достатку й життьових вигод, ситості, світської мішури. Навчаючи зневажати багатство, ненавидіти «потолоч золотої монети», не мав нічого, крім книжок і найнеобхіднішого, бездомним «старчиком» блукав з ціпком у руці й худою торбою за плечима. Оспівуючи вільність, був сам вільний від тяжких кайданів власності, кар’єри, станових передсудів, забобонів, диктату зашкарублого довкілля.