Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Обрання нового царя, звичайно, не було ще кінцем Смути.
Економічний занепад землі, адміністративна дезорганізація почуваються на протязі всього царювання першого Романова. З вибором царя держава ступила на шлях, що мав привести її до укріплення порядку і заспокоєння.
1913
Записки Українського Наукового Товариства у Києві{20}
Ця X кн. Записок Київського товариства складена різноманітно і цікаво, не менш цікаво, як попередні.
Розпочинається вона коротенькою статтею В. Щербини, присвяченою пам’яті покійного члена Товариства Я. М. Шульгина. Автор дає побіжний, навіть дуже побіжний, нарис життя небіжчика, а потім переходить до характеристики найбільшої його історичної праці «Очерк Колиивщины», що, на думку автора статті, була першою спробою поставити на науковий ґрунт дослідження ідейної і соціальної сторони народного руху 1768 року. Стаття д. Щербини написана тепло і щиро, але трохи сухувата в біографічній частині. Автору не завадило б, коли б він не обмежився голослівною згадкою про близькість покійного Я. М. до Драгоманова, а виявив характер їх відносин і подав хоч два-три факти, що могли б схарактеризувати небіжчика, як українського громадянина-сімдесятника.
В слідуючій статті, присвяченій діяльності кн. Дмитра Вишневецького (Байди), проф. М. Грушевський доводить, що сучасне суспільство з великою цікавістю стежило за подвигами «степового лицаря»; на доказ цього він подає сучасну польську віршу «Lament kniazia Vissniewieczkiego», взяту з альбома краківського професора XVI в. Мацея Пьонтка.
С. Ю. Гаєвський докладно описує київські списки «Александра» — популярної в XIII—XV вв. фантастичної повісті про походи Олександра Македонського.
Л. Добровольський в статті «Новий варіант пісні про земляні роботи» подає текст і мотив відомої пісні «Ой над річкою над Синюхою». До пісні додано просторий історичний коментарій.
Дуже цікава стаття Ор. Ів. Левицького «Церковна справа на Запоріжжі XVIII в.». В ній автор з властивим йому даром художнього викладу оповідає історію боротьби Коша з Київською митрополією за автономію запорозької церкви. На тлі цієї боротьби він виділяє два епізоди, які і розказує повно і докладно. Перший — це спроба вилучити Січ в окрему, незалежну від Києва єпископію, спроба, зв’язана з ім’ям Анатолія Мелетинського, і другий — справа кам’янських ієреїв Дем’яна і Власія, вигнаних запорожцями з парафії. Автор виясовує ті політичні мотиви, якими керувався в данім випадку Кіш, і переказує офіціальне листування з цього приводу між київською консисторією і Запорожжям, що скінчилось перемогою Січі.
Заслужений історик української літератури XVIII—XIX вв. М. Петров подає по списку київської Лаври текст великодньої вірші «Христос воскрес, рад мир увесь», нібито говореної запорожцями своєму гетьманові в 1795 р.; згідно з іншою традицією, вірша ця належить Антону Головатому і говорили її 1791 р. чорноморці Потьомкіну. Варіанти її надруковані в «Київській старині» за 1882 (кн. IV) і 1900 роки (книжка X), а також в галицькому «Житті і слові» за 1894 р.
Закінчується книжка двома працями з поля статистики — С. Драгоманова про дрібне землеволодіння на Полтавщині і М. Порша — «Робітництво на Вкраїні». Остання стаття ще не скінчена, тому про висновки її поки що не говоритимем.
В додатку хроніка Товариства і справоздання за рік 1911.
1913
Пам’яті М. Коцюбинського{21}
12 квітня цього року українське письменство понесло велику, невіджаловану втрату. Спустіло місце, яке ще надовго, надовго зостанеться порожнім. В цей день в Чернігові на віки вічні упокоївся найтонший, найглибший майстер рідного слова — Михайло Коцюбинський. Вмер в найкращу пору молодої весни, в ясний весняний день, який сам так тепло обрисував в своїм «Цвіті яблуні».
Смерть Мих. Мих., власне, не була несподіваною. Всі ми знали, що здоров’я його вже кілька літ розхитане і так небагато зосталось сторінок в книзі його життя. Ми знали це з газет, чули з переказів, відчували це в тоні його власних творів. Його останнє нескінчене оповідання наскрізь перейняте якимсь тихим болем, покірним одчаєм, вражає таким загостреним відчуванням краси життя, моря, неба, — яке може бути хіба тільки в безнадійно хворої, свідомої близької смерті людини. В ньому чути і молитву, і прощання, і останнє «благословляю» життю від того, хто скоро має одійти. Ave, vita, moriturus te salutat…