Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
От як характеризується, наприклад, сучасне українське студентство — всього-на-всього одно речення: «Сучасне українське студентство єсть до певної міри — уламок російського», а до якої саме, через що — все це зостається невідомим, як і було. Або от іще приклад. Редакція зазначає безсистемність роботи студентства, відірваність її од життя, її «худосочіє»; хвороба очевидна, симптоми всі зауважені — треба вказати лише «курс лечения», і редакція його вказує, і знову в одній-єдиній короткій і невиразній фразі: «Отже, будьмо німцями». Але що значить бути німцем, яким чином можна це зробити — все це редакція держить в секреті.
Єдина серйозна спроба окреслити сучасні завдання української молоді в зв’язку з загальним становищем вищої школи в Росії належить проф. М. С. Грушевському, але шановний професор — людина для редакції стороння і його поважне слово зовсім не характерне для дум і настроїв молодої редакції. Солідаризувати того і другу — було б ділом явно несправедливим — стаття проф. Грушевського — бадьора, вся дише надією і вірою. Проф. сподівається, що журнал прислужиться до сильної підойми національних, суспільних і культурних інтересів молоді; сподівається од молоді, що вона забезпечить народові кращу будучність; а редакція студентського органу немовби хоче довести протилежне і, здається, робить все можливе, аби лише розвіяти професорову віру. «Ми не маємо ґрунту», — плаче Е. Неронович. «Ми неграмотні, недисципліновані, нецікаві», — вторує йому Ковалевський, — і світу не видно за їх сльозами…
Не розібравшись в ґрунтовних питаннях, «Український студент» намічає деталі буденної роботи студентських організацій, причім виявляє іноді дивне незнання традицій українського студентського життя; тривожиться сумнівами, які давно здано в архів, повторює азбучні істини, рекомендує товаришам вчитись і красномовно доводить, що «ученье — свет, неученье — тьма» (статті Ковалевського, Нероновича, Підгаєцького).
В статті т. Ол. Ковалевського маємо інтересний матеріал для характеристики майбутніх робітників на ниві української культури. Товариш Ковалевський бажає підняти культурний рівень студентської маси і в цій цілі вважає потрібним встановити певний minimum. Од кожного, хто вступає в громаду, він радить вимагати знайомості з українською історією «по ілюстрованій історії» Грушевського (не по «Очерку»), з географією України… по популярній і невдатній книзі Рудницького, з політичними постулатами українства… по єфремовській брошурці «З громадського життя на Україні» (брошурці дуже талановитій, але все-таки — брошурці) і «Автономії України» Порша. Список необхідних книжок, складений петербуржцями, справляє гнітюче враження. Не знаємо, оскільки культурним зросте покоління, од котрого в вищій школі вимагають знання минувшини й сучасності рідного краю по двох-трьох популярних книжках чи брошурах.
Національні завдання українського студентства редакція «Студента» уявляє дуже вузько. Освідомлення «меншого брата», розпросторення української книжки на селі, робота в земляцтвах, самовиховання і самоосвіта зведені мало не до нуля (див. статті Ковалевського і Підгаєцького) — цій програмі не можна одмовить хіба в одному — в безсиллі, в ідеологічній скудості, в повному невмінні пізнати політичну природу українства.
Ні, сподіваємось все-таки, що «Український студент» не є голосом всієї нашої академічної молоді: нам боляче було б поставити хреста над нею. Решта статей і дописів частенько стоїть не вище програмових виступів редакції. Цілковитим невмінням орієнтуватись в літературних явищах вражає бібліографічна замітка Мих. Карбовського про «Українську хату» — можна подумати, що автор, пишучи її, зумисне поставив собі метою — нічого не сказати. Непорозумінням одгонить і лист теребовельського гімназиста на стор. 47. Рішуче не розуміємо, чим керувалась редакція, містячи на сторінках журналу таку безнадійно-порожню балаканину? Невже тим загальним міркуванням, що «істина глаголет іноді устами младенцев»?
На закінчення побажаємо, щоб новий збірник був кращий од першого.
1913
Записки Українського Наукового Товариства в Києві{23}
Здавалося цілком природно, щоб Київ, центр і серце українських земель, став центром наукового вивчення місцевого життя — історії рідного краю, його мови, літератури, побуту. Тут ми маємо широке поле для спостережень; тут у нас зостаються живі свідки минулого: пам’ятники, архіви, речові остатки, словесна традиція; а наше бажання пізнати перш за все те, що оточує нас, з чим зустріваємось щодня, належить до найбільш природних і законних.