Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Наприкінці XVI в. Московщина уявляє з себе один великий склад горючого матеріалу: досить маленької іскри, щоб почався пожар, а по ньому «великая разруха государства». Цією іскрою і був перерив старої династії і та довга низка заколотів, яку він викликав.
Ми не маємо змоги простежити тут весь хід Смути, ми зазначимо тільки те, що вона схвилювала все суспільство держави, починаючи з найвищих верств і кінчаючи найнижчими, вибила суспільство з звиклих форм політичного побуту і звичного думання. По справедливому спостереженню В. О. Ключевського, в Смуті по черзі виступають всі елементи тодішнього громадянства. Спочатку виступає селянство («крестьяне»), козаки, «чернь», що починає хвилюваться ще за часів Бориса Годунова, як у самій Москві, так, головним чином, на окраїнах, в заоцьких городах, Сіверщині, на литовському пограниччі. Тут один за одним з’являються самозванці і знаходять признання і піддержку. Потім в Смуту замішується боярство і княжата; в особі Шуйського вони досягають трону і разом з його упадком гублять свою силу. Наостанку виступають середні класи — провінціальне дворянство, діти боярські і торгово-посадські елементи. Рязанське дворянство виступає під проводом Ляпунових проти Шуйських і боярства. Під проводом тих же Ляпунових збирається перше земське військо 1611 року задля визволення рідного краю од ворогів. Опора цього першого війська — північно-східні міста, як Ярославль, Нижній Новгород, Кострома, найбільш міцні сильним торгово-посадським класом. Звідси виходить і друге земське військо, що вирушило на Москву по весні 1612 р., військо, якому пощастило одбити Москву і скликати Великий собор «всея земли», для вибору нового царя.
Сім’я Романових, головним чином в особі Федора Микитовича, відіграє помітну ролю в Смуті.
На самім початку XVII в. Романови виступають проти Годунова, за що їх і висилають на заслання на північ, а старшого з братів, Федора, ще й постригають в ченці під іменем Філарета. Коли на окраїні, в Сіверщині з’являється перший Димитрій, ми бачимо інока Філарета в тривожному настрої. Приставлений до нього чиновник Воєйков доносить в Москву, що «інок» від якогось часу «зробивсь строптивим і чогось часто без причини сміється». З упадком Годунових він вертається до Москви; йому дають посаду митрополита Ростовського. Василь Шуйський має на оці дати йому сан патріарха і доручає йому таке відповідальне діло, як відкриття мощей царевича Дмитра.
Далі, не знати через що, добрі відносини між Романовим і Шуйськими перериваються. Патріархом призначено Гермогена, а Філарет два роки (1606—1608) пробуває в Ростові на митрополії і стоїть доволі далеко од активної політики. В 1609 р. ми бачимо його в Тушині. Він тримається там незалежно і самостійно, не схиляючись «ні десно, ні вліво», зберігає добрі відносини з ворожим табором, з Гермогеном і боярами, і являється, наскільки можна догадуватись, ініціатором договору 4 февраля 1610 р., де в кандидати на московський престол вперше запропоновано королевича Владислава. Повернувшись в травні 1610 р. до Москви, він стоїть на стороні ворогів Шуйського, а восени того ж року від’їздить з кн. Голіциним в великому посольстві до Сиґизмунда під Смоленськ.
Його рішучість і взагалі його роль в дипломатичних переговорах, за яку він заплатив 9 роками перебування на чужині, придбали йому славу «мученика за землю руську» і чимало сприяли популярності фамілії.
Коли після так званого очищення Москви зібрався Великий собор «всея Руси» для вибору нового царя, найбільше шансів мала за себе кандидатура Мих. Ф. Романова.
Виборчий собор 1613 р. був найповнішим по своєму складу з усіх відомих нам соборів — це дійсно був «совет» всієї землі.
Він складався не тільки з боярської думи, «освященого собора» (тобто представників духовенства) і столичного дворянства, — на нього покликано було і провінціальне дворянство, і представників міст. Представники міст зібрались з усієї землі: були представники східної окраїни (Казань), і південного пограниччя (Оскол, Рильськ), і західних земель.
Собор був вельми многолюдним. Засідання відбувались в Успенському соборі, бо ніяке інше помешкання не могло вмістити такої сили люду.
Наради почалися ще в январі місяці, але йшли вони дуже помалу. Собор довго не міг спинитись ні на одному кандидатові, серед генералів земського війська («ополченія») не було людей, в котрих бачили б справжніх героїв, а великі боярські роди, котрим «царство було б найбільш прирожденним» були дискредитовані своєю участю в Смуті.
Нарешті, 7 февраля після довгих суперечок собор спинився на сині Філарета Михайлові Федоровичу Романову, а 21 февраля на остаточному зібранні в Успенському соборі, кандидатура Михайла Федоровича була ухвалена одноголосно. В Успенському соборі одразу ж було одправлено молебень, а народові ім’я нового царя оповіщено було на Красній площі.