Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Рис. 20. Реконструкція загального вигляду поселення Рашків III.

Відомі випадки, коли поселення в одному гнізді, яке датується у відносно широких межах, належать до різних археологічних періодів. Такі факти навів Є. О. Горюнов під час аналізу пам’яток Подвоєння другої та третьої чверті І тис. н. е. На його думку, поява гнізд, які дещо різняться у часі, найімовірніше пов’язана з недостатньо міцною осілістю, що зумовлена екстенсивним веденням господарства[296]. До таких висновків дійшли чеські археологи під час вивчення поселення у Розтоках. Все це, однак, не виключає можливості групового розміщення синхронних селищ. Так, компактні групи поселень або могильників, які є одночасовими в межах кількох десятиліть, добре відомі в зарубинецькій, київській, зубрицькій, празькій та інших культурах. Точніші відомості про одночасовість таких пам’яток методами археологічного дослідження отримати важко.

Більш високий рівень групового розташування поселень відповідає зонам концентрації пам’яток. Такі різні за розмірами зони об’єднують звичайно значну кількість відокремлених пам’яток або низку гнізд, що нерідко займають чималу ділянку річкового басейну. Між смугами концентрації можна виявити незаселені землі протяжністю від кількох десятків до 100—150 км. Звичайно, до певної міри їх розміри визначаються ступенем археологічного вивчення даного регіону, проте реальність їх існування не викликає сумнівів[297].

Як відомо, головна маса пам’яток зарубинецької культури поділяється на середньо- та верхньодніпровський, а також прип’ятсько-поліський локальні варіанти[298]. Останнім часом ще одна група виявлена на Сеймі, поблизу Путивля. Пам’ятки цих регіонів відзначаються певною своєрідністю, крім того, між ними існують значні незаселені простори. Особливо компактно розміщуються пам’ятки на Прип’яті й Сеймі. Переважна більшість з них, безумовно, належить до однієї зони концентрації, яка в такому разі збігається з локальним варіантом. Дуже густо зайняте зарубинецькими пам’ятками і Середнє Подніпров’я між гирлом Ірпеня та Тясмина, де пам’ятки нерідко тягнуться вздовж берега з інтервалом 4 або 8 км. Тут попередньо можна намітити дві зони: пам’ятки у районі Києва—Канева та біля Черкас. Між ними на відстані 30—40 км трапляються лише окремі поселення. Разом з тим гнізда пам’яток у зарубинецькій культурі окреслені рідко, чітких меж між малими угрупованнями простежити звичайно не вдається.

Ця картина значно змінюється у І—II ст. Пізньозарубинецькі пам’ятки цього періоду поширюються на території, що у кілька разів перевищує ареал зарубинецької культури[299]. У цей час відбуваються значні переміщення нащадків зарубинецьких племен, що спричиняється до змін у структурі заселеності. Пізньозарубинецькі поселення з’являються на Волині, Південному Бузі та Десні, а також у глибинах лісостепового Лівобережжя аж до верхів’їв Сейму, Псла та Сіверського Дінця, займаючи узбережжя не лише великих рік, як раніше, але й їхніх приток, а також струмків. Зони концентрації втрачають свою чіткість, очевидно, внаслідок колонізаційного руху відносно невеликих груп населення. Попередньо можна вирізнити зони поблизу Києва, у верхній течії Десни та на Судості, на Південному Бузі та р. Соб, у верхів’ях Псла тощо. Між цими групами трапляється чимало поодиноких пам’яток.

Синхронні пам’ятки зубрицької культури, на думку їх дослідника Д. Н. Козака, утворюють 10 скупчень з 3—8 селищ. Відстань між селищами у скупченні становить від 1 до 5 км. Ймовірно, всередині скупчень існують окремі гнізда. Так, наприклад, біля с. Боратин на відстані 0,5—1 км вниз по річці відкрито ще два синхронні селища[300].

У київській культурі зони концентрації окреслюються досить чітко, проте кордони між ними звичайно розмиті. Остання обставина може бути пов’язана з недостатньою вивченістю деяких регіонів. Так, у Середньому Подніпров’ї та Подесенні більшість пам’яток зафіксовано поблизу Києва, Чернігова та Новгорода-Сіверського, де систематично провадилися розвідки та розкопки. Планомірні дослідження пам’яток на сході Дніпровського Лівобережжя показали, що тут можна виокремити сім відносно невеликих зон концентрації площею 800—2000 кв. км[301].У ряді випадків виявлено гнізда київських пам’яток.

Синхронні черняхівські пам’ятки, що містять виразні елементи слов’янської культурн у вигляді напівземлянкових жител з характерною ліпною керамікою, займають відносно компактну територію у верхів’ях Дністра і Західного Бугу. На інших теренах подібні старожитності майже невідомі. Певними аналогіями до них є поселення Середнього Подністров’я (Сокіл, Теремці та ін.), Середнього Подніпров’я (Хлопків, Журівка та ін.) та Лівобережжя (Боромля II, Рідний Край III та ін.).