Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Проте державність виникає лише тоді, коли виникає більш-менш значна кількість таких центрів, що використовуються для утвердження влади над аморфною масою общинників. Їх соціальну суть найточніше виражає термін «ембріон міста», хоч ця можливість, однак, далеко не завжди реалізовувалася[332].

Отже, якщо не кожний редистрибутивний центр ставав містом, то, мабуть, всі ранні міста були свого часу центрами вождівств, зберігаючи перерозподільчі функції надалі. Містами стали переважно ті городища, що були центрами племінних союзів[333], тобто складних вождівств, відомих як літописні племена.

Чіткіше характер вождівства проглядається з писемних джерел. У працях східних авторів IX—XII ст. ми знаходимо яскравий опис слов’янської землі ВАНТИТ як складного вождівства. Про це свідчить, насамперед, титулатура князя, якого називають «главою держав» — «князем князів». «У самому цьому складному титулі «царя» явно відчувається і складний характер держави цього «царя». Він — князь над князями окремих племен; він князь усього племінного союзу...»[334]. Показово, що, називаючи цього царя «падишахом», Худуд ал-Алем повідомляє, що вони, згідно з релігією, вважають своїм обов’язком «служіння падишаху»[335].

Цей факт точно «вписується» в систему правління, характерну для вождівств. Отримує своє пояснення й особиста участь князів у зборі полюддя, що широко практикувалося на Русі в X ст. За браком у вождівствах легалізованого апарату примусу для цього була необхідна сила «харизматичного» впливу князя, що легітимувалася язичницьким світоглядом.

Як вважає Б. О. Рибаков, наведені джерела демонструють зародження феодальної ієрархії. Над князями окремих племен (які, в свою чергу, панують над старійшинами родів) з’являється вища влада, князь князів, глава глав. На момент сформування феодальних відносин ієрархія вже буде існувати, виростаючи з надр племінного ладу, не вимагаючи обов’язкового «дарування» влади зверху, без бенефіція, без надавання влади васалам[336]. Такого ж висновку дійшов і Л. С. Васильєв: «Саме в рамках чіфдому, перш за все складного (це не стосується античного шляху еволюції), виникали передумови для становлення феодального сепаратизму і взагалі феодальної соціально-політичної структури»[337].

Таким чином, у феномені чіфдому з характерною для нього системою влади-власності було закладено принаймні два шляхи подальшого розвитку. Там, де влада-власність залишалася недиференційованою, після появи легалізованого апарату примусу утворювались держави типу східних деспотій, де все, включаючи й життя підлеглих, належало правителю. Якщо ж відбувалась диференціація влади і власності, то виникали держави європейського типу, якою й була перша держава східних слов’ян — Київська Русь.