Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Розглядаючи поселення Рашків І з урахуванням сказаного вище, можна побачити, що воно виникло внаслідок розселення тут кількох великих сімей-лініджів. Останні в результаті шлюбних зв’язків з часом утворили єдиний клан.

Треба зазначити, що межі між групами сімей мають дуже умовний характер. Дугоподібні структури переплітаються між собою, зливаються, переливаються одна в одну, утворюючи одну нерозривну тканину, неначе складаючи на ній фігурні візерунки. При цьому кожна фігура має й самостійне значення, але водночас поза візерунком втрачає сенс. Здається, що це порівняння більш-менш точно відбиває становище великої сім’ї в межах первісної сусідської общини, коли вона, з одного боку, безумовно, має важливе самостійне значення, з другого — тисячами ниток пов’язана з подібними до себе, без яких її існування втрачає сенс.

До того ж планування поселення Рашків І, де ми знаходимо підтвердження чіткого розмежування у фіксації прямої та бічної родинних ліній, очевидно, засвідчує наявність у слов’ян описаної вище системи соціальної організації державного періоду — вождівства. А сама лінійна система може розглядатися як спосіб фіксації конічного клану, що лежить в основі протодержави — чіфдому[283].

Отже, як бачимо, етнографічні матеріали знаходять аналогії на археологічних пам’ятках, даючи змогу розглядати суспільний розвиток східного слов’янства у широкому контексті світової історії. І все ж, перш ніж робити остаточні висновки, необхідно розглянути специфічні риси розвитку слов’янських і протослов’янських культур на території України.

Для зарубинецької культури характерні відносно великі городища та селища, які будують звичайно на мисах високого корінного берега. Досить тривале існування зарубинецьких поселень на одному місці підтверджується матеріалами могильників, які розташовані поряд і охоплюють період у 150—200 років. Планувальна структура городища Пилипенкова Гора в Каневі (III—І ст. до н. е.) була близькою до вищезгаданої рашківської. У розкопаних ділянках помічено декілька груп, які складалися з п’яти-семи жител та утворювали неправильне коло[284]. Очевидно, всередині такого кола був спільний для даної групи двір. Більшість господарських ям розташовувалась поряд з окремими житлами.

Рис. 18. Городище зарубинецької культури Бабина Гора.

Мабуть, також існували й невеликі зарубинецькі селища, що були близькими до пам’яток пшеворської культури Волині та Подністров’я. Останні складалися з трьох-чотирьох жител, а також з кількох господарських будівель.

Певні зміни у планувальній структурі слов’янських поселень відбуваються в І—II ст., коли зарубинецька культура переживає кризу. Нові поселення пізньозарубинецької та зубрицької груп часто розташовувалися на дюнних підвищеннях у заплавах річок або на низьких терасах. Зникають остаточно городища. Хоча в цей період існували великі поселення з плануванням, близьким до Пилипенкової Гори (наприклад, Оболонь у Києві), переважну більшість становлять селища зовсім іншого типу. Вони, як правило, існували на одному місці недовго, десь близько 50 років, та налічували 5— 10 будівель, кілька десятків господарських ям та інших споруд. Площа їх звичайно коливалась від 0,3 до 2 га[285]. Господарські споруди на таких поселеннях концентруються окремою групою (Гірка Полонка, Підріжжя, Линів) або розташовуються поруч із житлами (Пасіки Зубрицькі, Підберізці, Боратин). Інколи будівлі оточували невеликий господарський двір. Відомі також зовсім малі селища з одним-двома житлами[286].