Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Біля джерел давньоруської архітектури були візантійські майстри, які створили перші придворні храми Рюриковичів: Десятинну церкву і Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Більш енергійна переробка константинопольських традицій зодчества починається з епохи Ярослава Мудрого і завершується на рубежі XI—XII ст. становленням самостійних архітектурних шкіл[1013]. Ці школи функціонують у Переяславі, Новгороді, Чернігові, пізніше у Галичі й Суздалі. Поступово будівництво з княжого подвір’я переходить у міста, монастирі. Дерев’яна культова архітектура значною мірою спирається на традиції місцевого слов’янського домобудівництва. З широким будівництвом пов’язана традиція кам’яної пластики, що виникла у Києві під впливами візантійських майстрів. Шиферні рельєфи Софії Київської виконані на високому професійному рівні. Міжнародні зв’язки яскраво проявили себе у мистецтві обробки каменю, зокрема в каролінгських мотивах Чернігова і романських у Галичі та храмах Володимиро-Суздальської землі.

З формуванням і розвитком церковної організації, зв’язками з культурами Візантії і Заходу пов’язане утвердження нових форм мислення, виникнення філософської думки. Тут відбувся складний процес пристосування форм християнської віри, ідеології до традиційного язичницького світосприймання, засвоєння класичних авторів «еллінської мудрості». Концепція влади створюється Іларіоном у «Слові про Закон і Благодать», а концепція влади від бога була засвоєна давньоруською політичною думкою вже в «Житії Бориса і Гліба». Пантеїстичний раціоналізм проявився у творах Климента Смолятича і Кирила Туровського[1014]. Дослідники відзначають, що процес сакралізації князівської влади мав на Русі дохристиянське походження і набув у Володимира Мономаха індивідуального характеру[1015].