Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Останнім часом в археологічній літературі зони концентрації пам’яток розглядаються як відображення життєдіяльності племен. Тому необхідно стисло спинитися на проблемі співвідношення племені та вождівства. Як показують найновіші дослідження етнографів[306], плем’я як соціальне утворення збігається з поняттям «чіфдом». Воно також являє собою етнічну одиницю, що найбільш яскраво виражається в самоназві.

Гніздове розташування пам’яток точно відповідає етнографічним описам простих вождівств і разом з лінійними закономірностями у плануванні поселень свідчить про те, що у момент появи на історичній арені слов’яни перебували саме на цьому щаблі соціального розвитку. Як і інші відомі історії соціальні інститути, вождівства пройшли довгий шлях від ранніх простих форм до більш складних. Сам собою напрошується висновок, що на одній і тій же території вождівства виникали, розвивалися, досягаючи найвищого розквіту, і розпадалися через вплив різних несприятливих факторів безліч разів, перш ніж виникла держава.

Можливо, саме ці процеси ілюструють наведені археологічні матеріали. Зазначені зміни, що відбулися під час кризи зарубинецької культури, особливо зникнення протягом І—II ст. городищ, ймовірно, засвідчують розпад ряду складних вождівств, що археологічно репрезентовані верхньодніпровським, прип’ятсько-поліським та посеймським локальними варіантами зарубинецької культури. Їх розпад знаменує початок нового циклу розвитку простих вождівств у слов’ян на пізньозарубинецькій та зубрицькій етнокультурній основі і на значно ширшій території порівняно із зарубинецьким часом. Ці вождівства ускладнювались і, досягнувши певного рівня, знову розпадались.

Значний хронологічний проміжок, що відділяє перші власне слов’янські культури від виникнення Київської держави, показує, який довгий шлях розвитку потрібно було ще пройти слов’янському суспільству, перш ніж воно досягло рівня державності.

На процес становлення державності у слов’ян суттєво впливав і такий фактор, як постійне пересування по території України кочівницьких орд, а також експансія германських племен у перших століттях нашої ери. Внаслідок усіх цих подій слов’яни на певний час опинилися під пануванням готів. Писемні джерела яскраво оповідають про перипетії боротьби з ними, коли укріплювалися і криcталізувалися структури слов’янських протодержавних об’єднань. У всякому разі поширення, починаючи з V ст. н. е., у значній частині слов’янського ареалу жител з чітко позначеними чотирикутними формами і піччю в одному з кутів дає змогу достовірно визначити наявність генеалогічних зв’язків. Це явище відбиває більш чітке структурування конічного клану порівняно з попереднім часом.