Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.
- Автор: Мотика Ґжеґож
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-302-4
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр.». Краткое содержание книги:
Про причини, перебіг і наслідки цього конфлікту — найбільш дискусійної теми української та польської історіографії й найболючішої проблеми сучасних взаємин двох народів-сусідів, йдеться в пропонованій українському читачеві книзі польського історика, професора, габілітованого доктора Ґжеґожа Мотики. Автор, який багато років працює в дослідних і просвітних структурах Інституту Національної Пам’яті та Інституті політичних досліджень Польської АН, є провідним фахівцем у цій галузі україністики, а його численні наукові розвідки користуються визнанням у середовищі польських і українських дослідників, водночас породжуючи своєю об’єктивністю, та глибиною неприязнь у тих, хто по обидва боки кордону прагне маніпулювати історичним минулим задля досягнення політичних цілей.
До кінця 1943 року від рук ОУН загинули близько тисячі осіб. Водночас почалася війна нервів — щоразу частіше стали з’являтися заклики, усні й письмові, щоб поляки виїжджали на захід, бо інакше їх спіткає смерть. З часом останні почали розуміти, що провіщена різанина може відбутися будь-якої миті. Прелюдією до неї стала активація тим разом уже галицьких підрозділів УПА.
Мікроісторія: рейд сотні «Сіроманців»
Одним із найвідоміших підрозділів УПА в Східній Галичині була сотня, означена криптонімом «Сіроманці», створена у жовтні 1943 року в Карпатах неподалік Долини. Її осердя становили винятково члени ОУН-Б, котрі пройшли вишкіл у підстаршинській школі УПА «Тигри». Очолив сотню колишній старший лейтенант Червоної Армії Дмитро Карпенко «Яструб», який походив зі Східної України. Як підкреслюють документи УПА, «Яструб» був добре знайомий із військовим ремеслом, а приватно відзначався жартівливою вдачею.
Після інтенсивного вишколу сотні «Сіроманці» визначили оперативний район у Тернопільському воєводстві. У перші тижні 1944 року за наказом командування УПА сотня вирушила в рейд Східною Галичиною. Упродовж кількох місяців вона пройшла крізь увесь той регіон, сягнувши аж до Любачева. На межі січня й лютого 1944 року підрозділ з’явився в Перемишлянському повіті. Місцева мережа ОУН-Б постановила скористатися присутністю сотні УПА для нападу на Ганачів, тепер уже неіснуюче велике польське село, в якому містилася сильна опорна база Армії Крайової, що співпрацювала з групою єврейських партизанів, котрі ховалися неподалік. Атака УПА розпочалася 2 лютого о 21-й годині. Українці захопили хати на краю села, проте їм не вдалося дістатися до твердо бороненого центру. Упівці вривалися в будинки та забивали всіх, кого там застали, а потім підпалювали садиби. В бою АК підтримували єврейські партизани із загону Абрама Баума, «Буня». Упівці відступили близько півночі. За польськими даними, загинули 63 особи, в тому числі щонайменше 33 жінок і дітей. Близько ста осіб були поранені. Втрати нападників оцінені приблизно у тридцять убитих і поранених. Інші дані, утім, фігурують в українських звітах: «Уночі з 3–4 лютого відділ Сіроманців провів акцію пімсти проти польського села Ганачів п[овіт] Перемишляни. Вбито понад 180 ляхів, поранено коло 200, решта згоріла у вогні. Село спалено у 80%. Уціліли лише муровані будинки і костел. Ляшня чинили запеклий опір. [...] Ми не зазнали людських втрат»[217].
9 лютого сотня «Сіроманців», ймовірно, напала на село Підкамінь Рогатинський, убивши там шістнадцять поляків. За кілька днів підрозділ отримав наказ здійснити відплатну акцію в селі Людвиківка. Безпосередньою причиною нападу стали начебто дві події — «польський донос», на підставі якого ще у травні 1942 року (!) був заарештований німцями та розстріляний член ОУН Василь Фіґурка, і сутичка з поляками, яка трапилася 15 лютого 1944 (тоді був легко поранений оунівець). Ці факти були використані для виправдання рішення про атаку та знищення цього села. Напад вчинила сотня в силі шістдесяти вояків за підтримки десятиособової повітової боївки ОУН. Удару було завдано водночас із чотирьох сторін. Українці підпалили 180 господарств і вбили, за власними припущеннями, 330 осіб — у тому числі 295 чоловіків, 30 жінок і 5 дітей (можливо, слід зазначити, що польські втрати становили «всього лише» близько 200 чоловік). УПА не зазнала жодних втрат.
19 лютого сотня завдала рівночасного удару на Фраґу та вдруге на Підкамінь Рогатинський. За даними УПА, у Фрадзі були замордовані 23 чоловіків, натомість у Підкамені — 32 чоловіків, 6 жінок і 2 дітей. Польські дані свідчать про шістдесят-вісімдесят убитих. У Підкамені поляки намагалися боронитися сокирами. Як написано у звіті про акцію, «слід замітити, що велике число поляків заховалося по деяких українських родинах, і тим способом врятувало собі життя»[218].
23 лютого підрозділ «Сіроманців» прийшов на допомогу патрулеві, що складався з добровольців до дивізії СС «Галичина» й потрапив у засідку АК поблизу Гути Пеняцької. Підтримка УПА дала змогу підрозділові галицьких СС відступити і, ймовірно, врятувала його від цілковитого розгрому. Це означало, що мешканцям Гути винесено смертний вирок. 28 лютого каральна експедиція СС зрівняла село із землею. Воякам дивізії СС «Галичина» в пацифікації допомагали члени місцевої ОУН і таємничий «відділ Волинської УПА». Не виключено, що насправді йшлося про сотню «Сіроманців».
У березні та квітні сотня продовжила рейд у терені, беручи участь у подальших антипольських акціях, про які, однак, ми не маємо інформації. Відомо лише, що досягнувши повітів Рава-Руська та Любачів, «Сіроманці» взяли в тих околицях участь у боях із АК.
217
ЦДАГОУ, ф. 57, оп. 4, спр. 338, арк. 411.
218
.ЦДАВОВУ, ф. 3836, оп. 1, спр. 66, арк. 43.