Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— От невдача. Ти закохана в статую? Але вона належить принцу, — заперечили астралії.
Погляд Злати без інтересу ковзнув по юнакові, й вона наполегливо промовила:
— Мені вона потрібна більше! Я не знаю, хто ця кам’яна діва, але моє серце належить їй, начебто ми — одне ціле. Я не в змозі залишити її!
— Ти можеш одержати статую, але за це треба заплатити, — загадково посміхнулися небесні діви. — Чи готова ти заради цього на все?
— О, так! — не вагаючись відповіла Злата.
Цього разу заговорила тільки одна красуня. Голос її лунко відбивався в тиші, яка запанувала.
— Прибери принца з дороги. Доти, поки він живий, статуя буде належати йому, і ти не звільнишся від земних оков.
Злата не помітила, звідки в однієї з астралій з’явився позолочений лук з тонкою тятивою, схожою на павутинку в місячному світлі. Вона простягла його Златі, і та несвідомо взяла зброю в руки. У руках іншої небесної красуні блискавкою спалахнула вогненна стріла, але вона не обпекла пальців Злати.
Дівчина подивилася на статую і повільно перевела погляд на принца. У душі її не ворухнулося ні жалості, ні страху перед тим, що вона збиралася зробити. Земне життя перестало мати для неї вартість. Злата без вагань підняла лук і холоднокровно націлилася, спрямувавши вогненний наконечник стріли просто в живу мішень.
Розділ 28
Постріл
Мовчазний собор мав урочистий вигляд. У розсіяному світлі, що сочилося крізь вітражі, тьмяно виблискувало золотом багате оздоблення вівтаря. Вкриті вишуканою ліпниною колони підносилися вгору, підтримуючи величний купол. Біля стін стояли статуї святих зі скорботними, сповненими високого чуття, обличчями. Лише мармурова статуя дівчини перед вівтарем виділялася з загального настрою суму. У ледь помітній посмішці й у відкритому погляді кам’яної діви світилася радість, а поза була такою природною та живою, немов вона зупинилася тільки на мить і ось-ось зітхне й опустить простягнену руку.
Посеред величезного безлюдного приміщення юнак поруч з позбавленою життя статуєю здавався маленьким і безпомічним. Ось уже багато місяців щодня принц приходив на побачення зі своєю коханою, розмовляв з нею, начебто вона могла чути, звіряючи їй свої думки й розповідаючи про те, що відбулося в королівстві. У ньому жила запекла надія, що коли-небудь його любов розтопить камінь, але дива не відбувалося. Мармурова красуня залишалася холодною та бездушною.
Сонячні промені, заломлюючись крізь кольорові скельця, розкидали по підлозі різнобарвні плями. Одна з них, яскраво-червона, виплеснулася просто на витончену руку кам’яної діви й забарвила її в червоний колір, начебто обагрянивши кров’ю. Принцу стало недобре. Його охопив підсвідомий страх, немов серце стиснули крижані лещата. Він спробував скинути з себе мару, але вона насувалася з новою силою. Йому подумалося, що над Златою нависла невідома небезпека і якщо він не захистить її зараз, то втратить назавжди.
Туго натягнута тятива в очікуванні завмерла в пальцях Злати, щоб за мить розпрямитися, випустивши на волю вогненну стрілу. Дівчина цілилася холоднокровно й точно.
— Я б віддав за тебе життя, але не знаю, як допомогти тобі! — вигукнув принц, вклавши в слова весь запал своєї любові.
Юнак рвучко взяв простягнену руку статуї у свої долоні.
Стріла була готова зірватися в смертельний політ, коли Злата раптом відчула дотик до своєї руки й отямилася від забуття. Вона жахнулася, що могла вбити цього незнайомого юнака. Рука Злати здригнулася, і цієї миті тятива вирвалася з її пальців. Неприборкана стріла полетіла в ціль.
Сполох яскравим спалахом осяяв усе навколо, засліпивши Злату. Її пройняв різкий, пекучий біль, немов у саме серце устромилася вогненна стріла. Дівчина силкувалася зітхнути, але не могла, немов груди її здавлював залізний обруч. Перед очима все попливло. Непритомніючи, вона з жадібністю ковтнула повітря.
Груди статуї ворухнулися, і з кам’яних губ зірвався подих.
Злата прийшла до тями у порожньому соборі. Принц тримав її в обіймах.
— Здається, мені стало погано? А де всі гості? — слабким голосом прошептала дівчина.
— Вони розійшлися по домівках кілька місяців тому, — відповів принц.