Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Дівчина рішуче підвелася, обтрусила спідниці й звернулася до бджіл, адже не дарма вони зустрілися їй на шляху:
— Якщо можете, вкажіть мені шлях у сад моєї душі.
Злата не здивувалася, коли бджоли облишили ароматний шматочок апельсина й полетіли, вказуючи дорогу. Дівчина поспішила за крилатими провідниками. Незабаром бджоли підлетіли до велетенського дерева. Не одне століття зустрічало воно весну. Його кряжистий стовбур був повитий плющем, а вузлувате гілля було схоже на натруджені старечі руки. Злата вперше бачила таке старезне дерево. Воно вселяло побожний трепет і повагу. Дівчина здивовано обійшла навколо товстючого стовбура й побачила дупло. Бджоли кружляли просто біля нього, час від часу поринаючи в темряву.
Злата стала навшпиньки, щоб зазирнути всередину, але де там. Тоді вона спробувала дістатися отвору по наростах на корі. Учепившись за плющ, дівчина заглянула в зяючу діру і, на свій подив, побачила, що в глибині щось світиться, але раптом її нога зісковзнула, і Злата впала на землю, так і не встигнувши роздивитися, що ж там таке. Заінтригована, вона знову полізла на дерево. Міцно схопившись за край дупла, дівчина вдивлялася всередину. Цікавість її розгорілася до краю. Вона вирішила будь-що дізнатися, що за скарб лежить на дні таємничого дупла. Злата підтяглася вище, звісилася через край і спробувала дістатися невідомого скарбу рукою, але не втрималася і, перекинувшись через голову, полетіла вниз.
Дівчина мимоволі замружилася, а коли розплющила очі, ні дерева, ні дупла не було й близько. Вона сиділа на землі, а трохи осторонь перед нею відкривався чудовий краєвид. Охоплений цвітінням сад піднімався терасами вгору. Дерева в білому вирі буяння квітів красувалися, як наречені у вінчальних сукнях. А в самому центрі саду над мереживними кронами височіли шпичасті вежі чудового замку, складеного з мелодії мрії.
Дівчину охопила радість, і вона щодуху кинулася туди, де панувала вічна весна, у надії забути свої печалі й знайти причину суму, який сушив її. Задихавшись, Злата забігла під покриття дерев. Білі пелюстки посипалися з гілок. Вони плавно падали, осідаючи на плечах і волоссі. І були вони холодними і недовговічними. І танули вони, і змішуючись зі сльозами, залишали вологі борозенки на палаючих щоках. Бо не пелюстки, а лапатий сніг вкривав сплячі дерева. Весна тут більше не жила. Сніг припорошив землю, і дерева стояли в мереживі, витканому інеєм.
— Бриз, де ти? — тихенько покликала Злата, але відповіддю їй була дзвінка тиша.
Дівчина покликала свого приятеля-вітра голосніше, в надії, що той почує і відгукнеться, але в саду панували холод і самотність. Злата поспішила до Надхмарного Замку. По засніжених стежинах вона піднімалася все вище, поки не опинилася на найвищій терасі перед входом до замку.
Грандіозна споруда була чудовою, як і раніше, але тепер стіни її були викладені не з сонячного бурштину, а з холодного місячного каменю, що горить зсередини блакитнуватим світлом, вікна — щільно зачинені, а сліпе скло замальоване морозним візерунком. Злата підійшла до прикрашених перламутром дверей і взялася за ручку з кутого срібла. Як і колись, її пальці нічого не намацали, але двері повільно відчинилися самі собою. Широкі сходи з білого мармуру вели сходинками нагору. Дівчина знала, що насправді це тільки здається, але все-таки без страху зробила перший крок і… ледь не впала. Здивована, вона знову спробувала зійти сходами й знову зазнала невдачі. Злата з усієї сили намагалася злетіти над мармуровими сходами, але, на жаль, вона розучилася літати. Шлях у Надхмарний Замок Мрії був для неї закритий. Зрозумівши, що всі спроби марні, Злата розсерджено відвернулася.
— Ну й нехай! Обійдуся і без пустих вигадок! — вигукнула вона.
І раптом вона згадала, що в саду є ще одне місце, з яким пов’язане щось дуже важливе. Таємний грот — саме він дасть відповіді на багато запитань! Дівчина відчула хвилювання. На жаль, вона забула, що бачила в гроті вперше, але тепер вона неодмінно повинна побачити та пригадати все.
Поспішаючи, начебто вона могла спізнитися, Злата попрямувала в потайний куточок саду. Вона легко знайшла його, хоча зима тут попрацювала на славу. Засніжений грот нагадував волохату морду велетенського звіра, з розверзнутої пащі якого стирчали крижані зуби сталактитів.
Запорошеною снігом стежинкою Злата підбігла до входу і почала відбивати бурульки. Робота виявилася нелегкою. Пальці задерев’яніли від холоду, але дівчина не відступала, і її праця була винагороджена. Одна з гігантських бурульок відламалася і з гуркотом упала на землю. Злата спробувала пролізти в щілину, яка утворилася, і ледь не заплакала з досади. За бурульками вхід сковував лід. Даремно дівчина намагалася продихати віконце хоча б розміром з монетку, даремно била кулачками й каблуками. Непроникна товща льоду зберігала таємниці краще, ніж замки й засуви. Секрет грота був втрачений назавжди.