Гордівниця Злата

— Тут якась помилка. Це я, а не Гордій повинен був стати в’язнем дзеркала, адже я не зумів перемогти його, — проговорив вражений Гліб.

— Навпаки, ти переміг, — чітко донеслося з юрби, і до трону протиснулася людина в чорному плащі з зірками й такому ж гострому капелюсі. — Якщо відплатити за зло тією ж монетою, то вийде ще більше зло, — сказав чарівник. — Ти відмовився від помсти й пошкодував Гордія, а отже, виявився сильнішим за нього. Перемогти зло можна тільки добром, і цьому треба вчитися все життя.

— Що ж тепер стане з Гордієм? — з тривогою запитала Злата. Навіть дізнавшись про таємницю його народження, вона не могла не турбуватися про хлопчика, якого десять років вважала своїм сином.

Віщунка вихром підлетіла до Злати й зловісно прошипіла:

— Не хвилюйся, красунечко, він ще про себе нагадає! — Обернувшись до Гліба, відьма тикнула в нього кістлявим пальцем: — Не думай, що ти так легко відбувся. Не даремно кажуть, тріснуте дзеркало не до добра.

Почувся різкий звук, ніби лопнула струна, й усіх огорнуло димом, а коли завіса розсіялася, стара і дзеркало зникли. У залі стояла гнітюча тиша. Люди не могли оговтатися від потрясіння.

— Усе, що напсувало чаклунство, виправить чарівництво, — весело сказав чарівник. — Забудьте про погане, воно залишилося в минулому.

Він клацнув пальцями, і відразу зі стелі посипалися різнобарвні іскри. Вони спалахували й переморгувалися, осідали на зачісках дам і на плащах кавалерів, і з появою кожної іскорки все погане забувалося. Невдовзі всі навколо радісно й щасливо посміхалися.