Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
— Справитися не важко. Усе одно в ньому нічого не росте. Сад же мертвий і холодний, як твоя душа, — почула вона у відповідь жорстокі слова.
— Брешеш! Він не мертвий. Після зими завжди настає весна, — гарячково заперечила Злата.
Старий лише похитав головою:
— Ні, голубонько. Бувають місця, що вічно льодом скуті. Поки у твоїй душі живе казка і пам’ять про дім, у ній ще є місце для тепла. А як це піде, то прощайся з весною назавжди, — старий, згорбившись, відвернувся.
Злата відчула щемливу тугу. Вона з благанням кинулася до старого:
— Виходить, ти таки справді Дід Мороз! Пробач мені, будь ласка. Я сама не знаю, що говорю. Мені так тяжко й погано. Я шукаю вихід і не бачу його. Я намагаюся відповісти на питання, але мені здається, що чим далі, тим менше розумію, що відбувається. Немов у моєму житті було щось важливе, що я втратила, і якщо не знайду втрату, то мені не варто жити, — дівчина гірко заплакала, давши волю сльозам.
Старий ласкаво погладив її по волоссю.
— Досить тобі. Може, не все так погано. Я б із радістю допоміг тобі, якби знав як.
За грубкою цвіркнув цвіркун, Дід Мороз прислухався, а потім, ляснувши себе долонею по чолу, розсміявся:
— Але ж точно! Як я сам не здогадався! Його Високість говорить, що нам допоможе Його Світлість!
Від такої дивної тиради Злата навіть перестала плакати.
— Це що, придворні? — несміливо запитала вона.
— Ні, придомні. Надворі вже занадто холодно, — відповів старий і, помітивши на обличчі Злати здивування, пояснив: — Ми в хатинці втрьох живемо. Цвіркун над грубкою місце облюбував. Дуже йому подобається вище забратися та зверху за усім спостерігати. От я і прозвав його Високістю. У Його Високості талант рідкісний. До того задушевно вечорами пісні виспівує, що ніяких музикантів не треба. А Його Світлість — це світлячок. Він улаштувався в ліхтарі та не в простому, а в чарівному. Варто Його Світлості ліхтар запалити, як можна подивитися, що на землі колись робилося. Якщо він твоє минуле покаже, може, ти згадаєш, заради чого варто жити.
— От добре! — з вдячністю вигукнула Злата.
Сльози відразу ж висохли, і вона знову посміхалася.
Старий понишпорив на печі й дістав мідний ліхтар, усередині якого на маленькому ліжечку спав світлячок. Дід Мороз постукав нігтем у скло.
— Ваша Світлосте, настав час прокидатися. Покажи нашій гості чарівний ліхтар.
Світлячок солодко потягнувся й розплющив очі. Якийсь час він заспано дивився на Злату, а потім обернувся до старого. Той без слів зрозумів прохання Його Світлості та попросив Злату:
— Треба, щоб ти згадала що-небудь зі свого минулого, інакше нічого не вийде.
Злата на мить замислилася і чітко уявила собі дім і бакалійну крамницю. Тієї ж миті світлячок у ліхтарі спалахнув зеленим вогником. Його крильця блищали усе яскравіше, поки ліхтар не розгорівся рівним світлом, а жучок став зовсім непомітним. У скельці ліхтаря замигтіли знайомі картини. Злата зачаровано дивилася, як до бакалійної крамниці під’їжджають вози й карети. Як вельможі та кавалери схиляють коліна перед красунею-бакалійницею, а вона глумливо відкидає їх одного за іншим.
— О, я пам’ятаю це! Може, заради цього і варто жити, — вигукнула Злата, заплескавши в долоні, але, подумавши, додала: — Хоча не впевнена.
Клубок її життя розмотувався назад. Від красуні гордівниці відвернулися друзі, але Злата і бровою не повела. Поступово дівчина помітила, як її близнючка в ліхтарі почала робитися некрасивою на очах. Її волосся потьмяніло й стало схожим на прілу солому, плечі зсутулилися, на носі виступило потворне ластовиння. Ну звичайно, адже Злата була красивою не від народження. Вона заплатила за незвичайну красу лагідною й доброю вдачею, перетворившись на жорстокосерду гордівницю. Злата не бажала, щоб їй нагадували про колишню зовнішність.
— Я не хочу більше дивитися! — відвернувшись, капризно крикнула вона.
— Чому? — щиро здивувався старий. — Подивися, з якою щирою відданістю й любов’ю до тебе ставилися друзі. Може, заради цього варто жити?
— Ти що, здурів?! Щоб я знову стала потворою! Нізащо!
Злата схопила ліхтар і спересердя кинула ним об підлогу. Миттю дівчину огорнула імла, і вона назавжди забула рідну домівку.
Розділ 27
Чаша терезів
Сиза імла оповила все навкруги. Небо й земля змішалися в суцільне полиняле місиво. Хуртовина кружляла в божевільному танці все швидше й швидше. Поземка замітала всі дороги й шляхи і, здавалося, земля тікає з-під ніг. Злату несло, як піщинку. Вітер шаленів, шматував мереживний одяг і штовхав у спину, але дівчина не відчувала ні болю, ні втоми, а лише смертельну тугу і бажання, щоб усе це скоріше скінчилося.