Гордівниця Злата
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Серия: Злата(Крюкова) #1
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 966-08-0362-1
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Гордівниця Злата». Краткое содержание книги:
Златі доведеться поневірятися з мандрівними артистами, пройти через підземелля гномів та їх магічну печеру, забути минуле й світ людей — аби знову знайти свого коханого й стати прекрасною та усім милою королевою. Усім — крім непокірної Чорної герцогині.
Чи зможе юна красуня захистити себе та своїх близьких від чорних чарів? Адже для цього їй доведеться осягнути таємниці Всесвіту та зуміти змінити себе…
Прокинулася челядь. Замок стогнав і кренився, опираючись стихії. Люди в страху кинулися навтьоки. Блискавка вдарила в головну вежу. Розкотистий гуркіт грому захитав стіни. Кам’яний велетень похитнувся, готовий упасти, але устояв. Годинник на вежі жалібно застогнав, циферблат тріснув, і стрілки завмерли. Десь далеко закричав півень, і усе стихло.
Замок почорнів, як вугілля. Непрохідний ліс стіною оточив його. Герцогиня Агнеса зникла назавжди, а в королівському палаці в колисці лежало двоє немовлят, схожих одне на одне як дві краплі води.
Розділ 2
Погроза
По лігвищу Віщунки, прозваному Лисячою Норою, пронісся вихор. Посеред напівтемної, пропахлої травами й зіллями печери казна-звідки з’явилася хазяйка. Злякавши сплячого пугача, вона жваво пронеслася по лігвищу і, потираючи руки, переможно заверещала:
— Удалося! Непокірлива Злата ще поплаче. Вона думає, що перемогла?! Де ж пак! Цього разу їй від мене не втекти!
— Пугу, пугу! — підтакнув пугач.
— Ч-ч-чим ти переймаєшся? Адже душ-ш-шу її все одно не одержиш-ш-ш, — сонно прошипіла змія.
Відьма шугонула її помелом і невдоволено прикрикнула:
— Мовчи, мотузка шипляча. Багато ти розумієш! Навпаки, тепер вона точно в моїх руках. Цього разу я візьму над нею гору. Не бувати тому, щоб просте дівчисько відьму здолало.
— Зас-спокійс-с-ся. Тільки с-с-сили з-з-задурно витрачаєш-ш-ш, — зауважила змія та про всяк випадок заповзла в щілину, щоб не потрапляти хазяйці під гарячу руку.
— Цього разу я буду жар загрібати чужими руками. Честолюбна Агнеса зробить усе за мене. Заради того, щоб сісти на трон, вона й себе продала. Гарний вийшов братець у маленького принца, — пританцьовуючи захихикала Віщунка.
— С-спочатку треба, щ-щоб його прийняли за королівського сина, — уїдливо прошипіла змія, висунувшись із щілини.
— Правильно, шипучко. Треба все довести до кінця, поки в палаці не прокинулися, — похопилася Віщунка.
Вона вискочила з нори, притягла грудку глини, кинула її на стіл і, скропивши зіллям, почала місити, примовляючи:
Поступово глиняна грудка почала набувати обрисів мудрованих будівель. З-під кістлявих пальців відьми з’явилися стіни, складені з крихітних цеглин, і дахи, вкриті ребристою, наче луска дракона, черепицею. Простягнулися галереї з арковими перекриттями, шпилясті вежі й кручені східці, у вікнах замайоріли барвисті вітражі, а на шпилях затріпотіли прапори. Нарешті Віщунка закінчила ліпити й відступила на крок, щоб оцінити свою роботу. На столі красувалася мініатюрна копія королівського палацу. Відьма задоволено кивнула й, клацнувши пальцями, співучо промовила:
З балок під прокопченою стелею немов за порухом чарівної палички спустилися срібні нитки павутиння, і по них, як по канатах, заспішили павуки. Восьмилапі ткачі закріпили павутинки на гострих шпилях веж іграшкового палацу й взялися обплітати його. Перекидаючи клейкі нитки від вежі до вежі, канатохідці-павуки бігали по них, поки палац не став обкутаним павутинням, немов рибальською сіткою.
На ранок у палаці ніхто не сумнівався, що в королівській родині народилася двійня. Життя йшло своїм звичаєм. Дітей назвали Гордієм і Глібом. Невдовзі після хрестин Злата йшла палацом і раптом почула знайомий голос.
— Зачекай, красунечко. У мене до тебе справа є.
З-за колони вийшла Віщунка. Злата здригнулася, але постаралася опанувати себе.
— Навіщо ти переслідуєш мене? Що тобі треба? — холодно запитала вона.
— Те саме, що й раніше: твоя душа.
— Тоді я відповім тобі так само, як і раніше: не бувати цьому!
— Не гарячкуй. Я ж не задурно прошу, а в обмін, — хитро підморгнула відьма.