Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Досі точно не встановлено, чи полтавська адміністрація дістала такий офіційний наказ від самого міністра, а чи це було залишене «на усмотрєніє» самої полтавської адміністрації, що в такому випадку здіймала відповідальність із вищих російських сфер перед Європою.
В кожному разі на урочисте засідання Полтавської думи, що відбулося в міському театрі, губернатор не з’ явився, а міський голова Віктор Павлович Трегубов (очевидно, колись «Тригуб» — із старого козацького роду) мав сам виплутуватися із ситуації і нести на собі всю відповідальність за події.
Українці, що великою кількістю прибули на свято з цілої України, не знали, як стоятиме справа, але були приготовані на все. Напередодні відбулося зібрання найголовніших представників від українських делегацій, і було рішено влаштувати демонстрацію. Тон демонстрації і то в такій формі, щоб вона вийшла гідним протестом культурного народу перед цивілізованим світом проти свавільства і дикунства російського уряду, — надав М. Міхновський.
Перебіг подій був такий: насамперед читали по-українськи свої привіти «австрійські» українці. Коли ж вони скінчили і на сцену вийшла панна Анд-рієвська й почала по-українськи свій привіт від Чернігівського земства, Трегубов зупинив її, заявивши, що він не може дозволити промов українською мовою. Сталося замішання, і не знати було, як вийти з ситуації. Тоді на сцену виступив Міхновський і заявив:
Мене послано вітати Полтавську думу з нагоди великого українського свята — вшанування сина українського народу і славного українського поета Івана Котляревського. Харківська українська громада передала мені привіт в мові поета. Якщо ж мені заборонено його відчитати в нашій мові, то я в другій мові не уважаю можливим це зробити. Тому передаю п-ві голові обгортку з привіту, а самий текст зверну моїм землякам у Харкові. Але я протестую проти поступування пана голови як протизаконного і заявляю, що оскаржу його до Сенату...
З тими словами він витягнув текст, поклав його до кишені свого фрака, а обгортку передав Трегубову. За його прикладом пішли й інші делегати з «російської» України. Тоді в залі залунали вигуки: «Ганьба!..» «Ходім звідси!..» і т. д. Трегубов зомлів, завіса опустилася під оклики і свист, присутні вийшли із зали. На цьому звичайно мемуаристи кінчають опис події, додаючи хіба те, що її рознесли по цілому світі газети з відповідними коментарями.
Але не згадують, що М. Міхновський згідно з постановою Полтавської думи вніс скаргу до російського сенату, а відповіді на неї ні він, ні Дума не одержали. Випадок у практиці російського сенату дуже рідк[існ]ий, пояснюється він тим, що дійсно такого закону, що забороняв би публічне вживання української мови в російській державі — не було. Були, натомість, адміністративні розпорядження, і то часто таємні[221]. Тому сенат не міг оперти своє рішення на законі, а правник, і то високої класи, М. Міхновський знав як правно обґрунтувати свої виправдані домагання, захищаючи честь і гідність свого народу не тільки перед найвищою законодавчою (в той час) інституцією Російської імперії, а й перед цілим культурним світом.
Як ми вже згадували вище, гасла «Самостійної України» не довго присвічували членам РУП. Вони швидко еволюціонували від них у бік соціалізму марксистського толку, що в ті часи був модним серед російської інтелігенції.
Та дамо слово в тій справі одному з основоположників і найбільш заслужених членів РУП — Юрієві Коллардові:
...Наша молодь, члени партій, що були все ще під впливом російських соціалістичних революційних партій, особливо партії соціал-демократичної, легко зрадили цьому заповітові. Вже на другому з’їзді цієї партії в кінці 1904 року одна група РУП стояла за самостійне існування партії та визнавала автономію України (М. Порш), а друга група поставила своїм завданням з’єднання з російською соціал-демократичною партією і таким чином «перешкодити відтягненню українського пролетаріату в бік буржуазно-радикальної «Самостійної України», себто перешкодити «затємнєнію класоваго сознанія украінскаво пролєтаріата» та направити його у спільну могутню річку пролетарського руху всієї Росії... Ці елементи організували т. зв. «Спілку», що влилася до російської СДРП та цілком вийшла з РУП. На цьому з’їзді один тільки М. Порш непохитно тримався позицій національної розбудови України і виголосив реферат, у якому обґрунтовував ідею «Самостійної України» як необхідну передумову для економічно-продуктивного розвитку України, але більшість була проти того, і тому був прийнятий постулат автономії України. Нарешті на ІІІ-му з’їзді (грудень 1905 р.) РУП змінила свою назву на «Українську соціал-демократичну робітничу партію» (УСДРП)...
221
Власне таким був і славнозвісний «Указ» 1876 р., підписаний царем Олександром II.