Історія ГУЛАГу

У певних відношеннях правління Берії могло видаватися поліпшенням також і для звичайних зеків. Загалом становище з продуктами тимчасово покращилося. Як відзначав Берія у квітні 1938 року, табірну норму харчування у дві тисячі калорій на день було встановлено для людей, що сидять в тюрмі, а не для людей, що займаються фізичною працею. Через крадіжки, махінації та покарання за погану роботу навіть ці малі пайки ще зменшувалися — іноді на 70%; багато в’язнів голодували. Він шкодував не тому, що йому жаль було людей, а тому, що вищі рівні смертності й захворюваності не давали НКВД виконувати виробничі плани 1939 року. Берія зажадав розробки нових норм харчування — з тим, щоб «фізичні можливості табірної робочої сили можна було максимально використати у будь-якій галузі промисловості»[412].

Харчові норми справді було підвищено, однак беріївський режим навряд чи давав привід очікувати приходу в табори людяного ставлення до в’язнів. Навпаки, система перетворення в’язнів з людей на виробничі одиниці пішла ще на кілька кроків далі. Як і раніше, в’язнів у таборах могли засуджувати до смерті — але вже не просто за контрреволюційні тенденції. На тих, хто відмовлявся працювати або активно дезорганізовував роботу, чекали «суворіший табірний режим, штрафні камери, гірше харчування й умови життя та інші дисциплінарні заходи». Звинувачені в «ухилянні» також отримуватимуть нові вироки, аж до страти[413].

Місцеві прокурори негайно почали розслідування. Наприклад, у серпні 1939 року було страчено одного в’язня, який не тільки відмовлявся працювати, а й підбурював до цього інших. У жовтні трьох жінок-в’язнів, очевидно, православних черниць, було звинувачено у відмові працювати і у співанні в таборі контрреволюційних псалмів: двох розстріляли, а третій дали додатковий термін ув’язнення[414].

Роки Великого терору мали ще один наслідок. ГУЛАГ ніколи більше не вважатиме в’язнів такими, що можуть повністю виправитися. Було ліквідовано систему «дострокового звільнення» за добру поведінку. У своєму єдиному відомому публічному втручанні у повсякденну діяльність таборів Сталін особисто поклав край достроковим звільненням — на тій підставі, що вони завдають шкоди економічній діяльності таборів. 1938 року в промові на засіданні Президії Верховної Ради він запитував: