Історія ГУЛАГу

За дивовижно короткий час беріївські нововведения принесли результат. В останні місяці перед Другою світовою війною економічні показники ГУЛАГу знову почали зростати. 1939 року оборот НКВД становив 4,2 мільярда рублів. 1940-го він досягнув 4,5 мільярда. Коли під час війни кількість в’язнів у таборах збільшуватиметься, ці показники зростатимуть ще швидше[418]. За даними офіційної статистики, рівень смертності у таборах з 1938 до 1939 року скоротився наполовину, з 5 до 3%, незважаючи на те, що кількість в’язнів продовжувала зростати[419].

Таборів у цей час було вже набагато більше, і самі вони були набагато більшими, ніж на початку десятиліття. За період з 1 січня 1935 року по 1 січня 1938-го кількість в’язнів майже подвоїлася — з 950 тисяч до 1,8 мільйона, при тому що до заслання було засуджено ще близько мільйона людей[420]. Табори, які колись не мали нічого, крім кількох бараків і колючого дроту, тепер перетворилися на справжні промислові гіганти. Головний табір Дальстрою Сєввостлаг 1940 року мав майже 200 тисяч в’язнів[421]. У Воркутлагу, гірничодобувному таборі, який виріс з «Рудника № 1» Ухпечлагу, 1938 року утримувалося 15 тисяч в’язнів; 1951-го там їх буде понад 70 тисяч.

Проте були і нові табори. Мабуть, найсуворішим серед цього нового покоління був Норильлаг, який зазвичай називають Норильськ. Як Колима і Воркута, він знаходиться за Полярним колом — прямо над величезним родовищем нікелю, ймовірно, найбільшим у світі. В’язні Норильська не тільки видобували нікель, а й збудували нікелевий завод та електростанцію. Потім вони збудували місто Норильськ — для співробітників НКВД, які керували шахтами й заводами. Як і його попередники, Норильськ швидко зростав. 1935 року табір мав 1200 в’язнів, 1940-го їх було вже 19 500. 1952 року, коли табір досягнув свого найбільшого розміру, там утримувалося 68 849 в’язнів[422].

1937 року НКВД також створило Каргопольлаг в Архангельській області, за ним, 1938-го — Вятлаг у Центральній Росії і Краслаг на півночі Сибіру у Красноярському краї. Спочатку всі вони були лісовими таборами, які згодом почали займатися іншими видами діяльності: було збудовано цегельні й деревообробні заводи, меблеві майстерні. Всі вони у 1940-х роках подвоїли або потроїли свої розміри, на той час у кожному з них утримувалося приблизно по 30 тисяч в’язнів[423].

Також були й інші табори, що відкривалися, закривалися й реорганізовувалися з такою швидкістю, що часто тяжко з’ясувати точні цифри за якийсь конкретний рік. Одні були дуже невеликі, збудовані для обслуговування потреб конкретного заводу, виробництва чи будівництва. Інші були тимчасові, створені з метою будівництва доріг чи залізниць і невдовзі забуті. Для вирішення величезної кількості їхніх складних проблем адміністрація ГУЛАГу зрештою створила підрозділи: Головне управління промислових таборів, Головне управління таборів шляхового будівництва, Головне управління таборів лісового господарства і т. ін.