Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
— А ви б не хотіли подивитися на аудиторії, в яких вчилися Лаутерпахт і Лемкін? — поцікавився декан.
— Так, — відповів я, — дуже хочу.
На наступний день, вранці, я зустрівся із Зоєю на проспекті Шевченка, в тіні пам’ятника Михайлові Грушевському, найвидатнішому українському історику двадцятого сторіччя. Ми стояли біля будинку, в якому колись була «Шкоцька кав’ярня»[30], де в 1930-х роках збиралися студенти для розв’язання незрозумілих і заплутаних математичних задач. Її супроводжував студент аспірантури на ім’я Роман, який знайшов перелік усіх курсів, що читав професор Макаревич від 1915 до 1923 року в аудиторії № 13 колишнього корпусу юридичного факультету на вулиці Грушевського, 4 (колишня вулиця Святого Миколая). За кілька кроків знаходилася солідна триповерхова австро-угорська будівля дев’ятнадцятого сторіччя із зовнішнім оздобленням у двох тонах — кремовий перший поверх, верхні поверхи — охристого кольору. На зовнішній стіні було кілька меморіальних табличок з іменами знаменитостей, які входили у двері цього будинку, але не було ні Лаутерпахта, ні Лемкіна, ані якихось інших видатних юристів.
Колишній корпус юридичного факультету, вулиця Грушевського, 4, 2012 р.
Темний внутрішній простір будинку освітлювали скляні сферичні світильники, які звисали зі стелі і давали достатньо світла, щоб роздивитися старезні навчальні аудиторії і потріскану й облущену фарбу на стінах. Неважко було собі уявити, як студенти юридичного факультету знаходили прихисток від холоду і конфліктів на вулиці у цьому храмі порядку і законності. Тепер тут розмістився факультет біології, декан якого привітав нас і провів до зоологічного музею, розташованого на верхньому поверсі. Ця чудова колекція збереглася ще з австро-угорської епохи: п’ять приміщень, заповнених мертвими артефактами. Метелики, риби, включно з грізною Lophius piscatorius, зубатою представницею родини вудильникових риб, відомою також як морський чорт. Зграя ящірок і рептилій, за ними — скелети ссавців, могутніх і дрібних. Опудало пелікана дивилося у вікно на місто, по стінах дерлися неймовірні мавпи, птахи усіх можливих кольорів і відтінків, різної форми і розміру звисали зі стелі і сиділи в скляних стендах-трумнах. Тисячі яєць, ретельно підібраних за видами, розміром і географією походження. Орел — ніби кинувся вниз. За ним спостерігають білосніжні сови. Ми милувалися Schlegelia wilsonii, райським птахом, спійманим у Папуа-Новій Гвінеї — це створіння витонченої краси і дивовижного кольору, ще з дев'ятнадцятого століття.
«Австрійці надихалися цими птахами в розробці дизайну своїх капелюхів», — пояснив директор. Невеличка червоно-жовта пташка мала на голівці дві закручені у спіраль пір'їни, які дивляться в різні боки. У такому недоладному місці вона була суворим нагадуванням, що у Львові немає музею, присвяченого його колишнім жителям, спільнотам, які вже давно пішли, полякам, євреям та вірменам. Але він має розкішну зоологічну колекцію, що нагадує про капелюхи, які носили ті люди, що зникли з цього міста.
Schlegelia wilsonii, біологічний факультет, Львів, 2011 р.
Наступну зупинку ми зробили в навчальній аудиторії, де вчився славетний український письменник Іван Франко. Аудиторія збережена у такому вигляді, який вона мала на початку двадцятого століття. Франко був українським письменником і політичним активістом. Він помер у Лемберзі 1916 року у жахливих злиднях. Тепер йому встановили великий пам’ятник через дорогу від кабінету декана Шуста і є аудиторія, присвячена його пам’яті. Ми постукали і увійшли. Студенти підвели голови, лекція перервалася. Вони, як, мабуть, колись Лаутерпахт і Лемкін, сиділи на дерев’яних лавах у приміщенні, вікна якого виходять на внутрішній двір. Яскраві сонячні промені залили кімнату, розрізаючи світло восьми мідних люстр, що звисали зі стелі. Приміщення було простим і елегантним, світлим і просторим, місце навчання, спокою і порядку, структури та ієрархії.
У такому ж приміщенні, а може, навіть і саме в цьому, Лаутерпахт і Лемкін вивчали право. Восени 1918 року у цій будівлі Макаревич прочитав свою останню лекцію з кримінального права Австро-Угорської імперії. У листопаді, коли місто поглинуло насильство, Лаутерпахт пішов з барикад, аби сидіти в такій навчальній залі, і того місяця влада почала змінюватися мало не щотижня, від австро-угорців до поляків, тоді до українців, тоді знову до поляків. Поки місто переходило з рук в руки, професор Макаревич продовжував викладати кримінальне право імперії, яка перестала існувати.
30
«Шкоцька кав’ярня» (пол. — Kawiarnia Szkocka) — заклад, який існував на вулиці Академічній (тепер — проспект Шевченка) до 1939 р., відомий зустрічами львівських математиків, представників «Львівсько-варшавської математичної школи», які за підсумками зустрічей уклали так звану «Шкоцьку книгу», що містила записи математичних задач.