Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Кам’яні стіни чотириповерхового будинку, в якому мешкав Лемкін, над входом прикрашало гарне різьблене зображення молодої жінки, а над кожним вікном — орнамент з квітів, наче відбиття людного квіткового ринку, який займав занедбаний простір навпроти, коли я туди приїхав. Це було недалеко від Політехніки Лемберга, очільник якої, д-р Фідлер, у 1919 році у товаристві Артура Гудгарта, молодого юриста на службі в президента Вудро Вілсона, пішки піднімався на Високий замок (також відомий як Замкова гора), аби попередити його про насування небезпеки.
Наступного року Лемкін вивчав польське кримінальне право в професора Юліуша Макаревича, який перекваліфікувався після викладання австрійського кримінального права, яке слухав Лаутерпахт. Інші лекції охоплювали міжнародне комерційне право (з професором Аллергандом) і майнове право (з професором Лонгшамом де Бер’є), життя обох викладачів обірветься невдовзі після приходу німців у 1941 році. Того року Лемкін мешкав на вулиці Гродецькій, 44 (нині вулиця Городоцька), у солідній будівлі з палладіанськими формами на одній з головних артерій міста, що веде до Оперного театру, під довгою тінню, що відкидає собор Святого Юра. Це було всього за кілька хвилин пішки від будинку, де народився мій дідусь Леон, на вулиці Шептицьких.
Третій навчальний рік Лемкіна, починаючи з осені 1923 року, був присвячений кримінальному праву і ще двом курсам лекцій від професора Макаревича. Він також почав слухати курс з міжнародного права{280}, який викладав Людвік Ерліх, той чоловік, який обіймав посаду завідувача кафедри, на яку безуспішно подавався Лаутерпахт. Лемкін знову змінив місце проживання, цього разу переїхавши до робітничого району з іншого боку залізничної колії, до якого треба було пройти під аркою мосту, що через два десятиліття служитиме головною брамою до єврейського гетто в окупованому німцями Лемберзі. Сьогодні будинок на вулиці Замарстинівській, 21, має темну і понуру атмосферу, кам’яниця потребує догляду й уваги.
Замарстинівська, 21, Львів, 2013 р.
Виглядало, що кожне нове помешкання Лемкіна було меншим за попереднє, так, ніби він спускався донизу.
У спогадах Лемкіна немає жодної згадки ані про одне з цих місць, ані про його життя у Львові. Втім, він згадує про «яскравий і найсенсаційніший» судовий процес, який відбувався в червні 1921 року в Берліні, за три місяці до того, як він почав своє навчання. Відповідачем був молодий вірменин Согомон Тейлирян, який здійснив убивство колишнього міністра османського уряду Талаата-паші у німецькій столиці. Процес відбувався у переповненій судовій залі (на місцях для публіки сидів молодий німецький студент-правник на ім’я Роберт Кемпнер, згодом, через чверть століття, він допомагатиме Лемкіну у Нюрнберзі). Головував суддя з доречним ім’ям д-р Еріх Лемберг. Тейлирян, «невисокий, смагляво-блідий»{281} студент, який відвідував уроки танців і мандоліни, стверджував, що він убив Талаат-пашу, аби помститися за вбивство його родини і вірмен з його рідного міста Ерзурума.
Адвокат, захисник Тейлиряна, розігрував карту тотожності групи, стверджуючи, що відповідач був лише месником «великої і терплячої» родини вірмен. Його зірковим свідком був Йоганнес Лепсіус, 62-річний німецький протестант-місіонер, який вказував на причетність турків до різанини вірмен 1915 року. Суддя Лемберг доручив членам журі присяжних звільнити Тейлиряна, якщо, на їхню думку, він діяв не з власної волі, а через «сум’яття почуттів». Присяжним знадобилося менше ніж годину, аби винести вердикт: «Невинуватий» — твердження, яке спровокувало багато галасу і заворушень.
Процес набув дуже широкого розголосу у пресі і став предметом дебатів в аудиторії університету.
«Я обговорював це питання з моїми викладачами»{282}, — пише Лемкін у своїх мемуарах. Він не вказав, про яких викладачів ішлося, але висловив стурбованість щодо справедливості законів, які дозволили Туреччині безкарно закатувати стількох своїх вірменських громадян. Лемкін сумнівався, що Тейлиряну слід було б діяти наче «самопризначений захисник совісті людства», що прагне підтримувати світовий моральний порядок. Однак його більше турбувало те, що вбивство невинних вірмен залишиться без покарання.