Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
— Чи вам відомо, що сталося з професором Аллергандом? — спитав декан.
Я кивнув.
— Замордований у Янівському концтаборі{286}, — розповів декан, — прямо тут, у самому центрі цього міста. Німецький поліціянт убивав єврейського чоловіка, — продовжив він. — Професор Аллерганд хотів привернути його увагу, підійшов до нього і поставив просте запитання: «Невже у вас немає душі?». Поліцай повернувся до Аллерганда, витяг свій пістолет і застрелив його. Це історія з мемуарів іншого в’язня.
Він зітхнув.
— Ми постараємося допомогти вам знайти цього професора, з яким дискутував Лемкін.
Далі він пояснив, що викладачі у 1920-х роках мали широкий спектр політичних поглядів, так як і нині.
— Дехто з них ніколи не пускав на свої лекції євреїв і українців; інші — змушували євреїв сідати на останніх рядах навчальної аудиторії.
Декан Шуст зазирнув до формулярів Лемкіна.
— Низькі оцінки, — вигукнув він, — можливо, через його «національність», яка могла породити «негативне ставлення» з боку деяких викладачів, імовірно, прихильників національно-демократичної партії.
Він пояснив, що лідер цієї партії Роман Дмовський був ультранаціоналістом з «роздвоєними» почуттями щодо меншин.{287} Мені пригадалася розмова Генрі Моргентау і Дмовського в серпні 1919 року у Львові. «Польща лише для поляків», — американський посол записав слова Дмовського, а також пояснення, що його «антисемітизм не релігійний: це політичний антисемітизм». Дмовський заявляв, що не відчуває жодних упереджень, політичних чи ще якихось, щодо будь-якого єврея, який не є польським євреєм.
Декан звернув тему розмови до подій листопада 1918 року, «усунення» євреїв, як він їх називав. Студенти зазнавали «негативних поглядів» деяких викладачів, переважно молодших, менш толерантних, ніж викладачі австрійської епохи.
— Коли тут був Лемкін, суспільство Львова було різномовне і мультикультурне, третина мешканців міста — євреї. Пам’ятайте про це, — сказав декан, — завжди.
Ми разом милувалися фотографією професорів Лемберга, зробленою 1912 року.{288}
Юридичний факультет, Лемберг, 1912 р.: Юліуш Макаревич — з бородою, у центрі, другий знизу.
Декан знайшов на світлині Юліуша Макаревича, портрет у центрі, з найдовшою бородою.
— Імовірно, він і був цим неназваним професором, про якого часто згадував Лемкін, — сказав декан, — тому що він викладав кримінальне право Лаутерпахтові і Лемкіну.
Він зробив короткий телефонний дзвінок, і за кілька хвилин до кімнати увійшла його колега, Зоя Баран, старша викладачка, яка була в університеті Львова найкомпетентнішою у питаннях щодо Макаревича. Елегантна, авторитетна, зацікавлена{289}, вона підсумувала доволі об’ємну статтю, яку нещодавно написала про Макаревича українською мовою.
Вона не могла сказати «напевне», що Макаревич і був цим неназваним професором, але це було «правдоподібно»:
— Макаревич народився євреєм, а тоді перехрестився на католика. Він мав опубліковані праці про національні меншини, і вони стали ідеологічною платформою політичної партії, яку він підтримував, Польської християнсько-демократичної партії, відомої як Chadecja.
— Якими були його погляди щодо меншин, євреїв та українців?
— До меншин, які ніколи не мали наміру керувати країною, він ставився толерантно, — різко сказала вона.
— Слов’янська меншина? Ненавидів. Євреї? Еміграція, — вона розпачливо махнула рукою.
— Макаревич вважав, що національні меншини «небезпечні», — продовжила вона, — особливо коли вони становлять «найбільшу частину» населення певного регіону, а надто «коли вони мешкають на кордонах держави». Львув вважався прикордонним містом, тож Макаревич, мабуть, розглядав євреїв та українців у Львові як особливу «небезпеку» для відновленої незалежної Польщі.
Зоя Баран висловила ще одну гіпотезу:
— Макаревич мав праві політичні погляди; він ненавидів Польський договір про меншини 1919 року, тому що той дискримінував поляків. Меншини могли скаржитися до Ліги Націй у разі порушення їхніх прав, а поляки не могли.
Макаревич був націоналістом і залишився живим. У 1945 році його заарештував КДБ і вислав до Сибіру. Коли після втручання групи польських професорів його випустили на свободу, він повернувся до радянського міста Львова, щоб далі займатися викладацькою роботою на юридичному факультеті. Він помер 1955 року.{290}