Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
У мемуарах Лемкіна пропущено частину періоду, який настав після завершення Першої світової війни. Мимохіть згадується навчання у Львові, а різні біографічні нариси, написані іншими, повідомляють, що він вивчав філологію, проте не дають жодних подробиць. Я знову звернувся до архівів Львова з допомогою своїх двох українських асистентів Івана та Ігоря, аби подивитися, що можна було б знайти, але ми залишилися з порожніми руками. Чи міг опис життя Лемкіна бути неправдивим? Можливо, він трохи нафантазував? Протягом усього літа ми нічого не могли знайти, поки я випадково не натрапив на відомості університетських випускників, де згадувалося про здобуття ним докторського ступеня влітку 1926 року. Там також було ім'я його наукового керівника — професора Юліуша Макаревича, того самого, що викладав Лаутерпахтові кримінальне право. Це було дивним і навіть надзвичайним: виявилося, що двоє чоловіків, які внесли геноцид і злочини проти людяності до Нюрнберзького процесу і міжнародного права, навчалися в одного викладача.
Ми повернулися до архіву міста, аби поновити пошуки. Іван систематично досліджував кожен том, пов’язаний зі студентами юридичного факультету, починаючи від 1918 до 1928 року. Дуже клопітне завдання. Одного осіннього дня Іван підвів мене до столу, заваленого купами книжок. Тридцять два переплетених томи, у кожному з яких були сотні сторінок студентських записів.
У пошуках бодай якоїсь згадки про Лемкіна ми передивилися тисячі сторінок. Багато із томів ніхто не розгортав роками. Деякі були недавно позначені якимсь дослідником — про це свідчила закладка з крихітного клаптика паперу між сторінками. Через кілька годин ми дійшли до 207-го тому, програми деканату юридичного факультету за 1923–1924 навчальний рік, від «Н» до «М».{277} Іван перегорнув сторінку і скрикнув — він побачив підпис «Р. Лемкін».
Карлючки чорним чорнилом підтверджували, що він навчався у Львові. Ми з Іваном обійнялися, а літня пані у рожевій блузці посміхнулася. Він поставив підпис у 1923 році, вписав дату і місце народження (24 червня 1900 року, Безводне), імена батьків (Йозеф і Белла), їхнє рідне місто (Вовковиськ), адресу у Львові і повний перелік дисциплін, прослуханих того навчального року.
Невдовзі ми зібрали усі університетські записи, починаючи від вступу у жовтні 1921 року і до випуску 1926 року. Документ під назвою «Absolutorjum»{278} 1924 року містив список усіх прослуханих дисциплін, а «Protokol egzaminu» (свідоцтво про складення іспитів) 1926 року підтверджував здобуття докторського ступеня з права 20 травня. У цих документах також була нова інформація: атестат про шкільну освіту, отриманий у гімназії Білостоку 30 червня 1919 року; вступ через три місяці на юридичний факультет Ягеллонського університету Кракова; зарахування на юридичний факультет у місті Львув 12 жовтня 1921 року.
Все ж інформація про цілий рік його життя, починаючи з літа 1920 року, була відсутня. У своїх записах і, очевидно, ніде більше Лемкін зовсім не згадує про Краків. Там він вивчав історію держави і права та різні польські предмети. Втім, ні кримінального, ні міжнародного права не вивчав. Один польський студент стверджував, що він воював як солдат у польсько-радянській війні, а сам Лемкін колись говорив про своє поранення 1920 року, коли маршал Пілсудський відтіснив більшовицькі сили зі східної Польщі. Однак про ці моменти нічого не відомо.
Професор Марек Корнат, польський історик, розповів мені, що Лемкіна було виключено з Краківського університету, коли виявилося, що його дані про службу у польському війську 1919 року були неточними (він служив лише добровільним помічником військового судді). Дізнавшись про це, адміністрація Краківського університету позбавила його права вчитися («дуже консервативне місце»{279}, якщо порівняти з ліберальним Львовом, казав Корнат).
«У Львові, — писав Лемкін у своїх спогадах, — я вступив на юридичний факультет». Він наводить кілька подробиць, однак, озброєний університетськими записами, які я нещодавно віднайшов, я міг дізнатися про дисципліни, які він слухав, і адреси, де мешкав.
В університеті Львова Лемкін провів п’ять років, від 1921 до 1926 року, вступивши туди через два роки після того, як Лаутерпахт там закінчив навчання. Впродовж восьми семестрів він, починаючи з вересня 1921 року, прослухав сорок п’ять курсів лекцій, зокрема, з таких різних дисциплін, як церковне право, польська судова система і римське право. Серед викладачів було багато тих, хто викладав Лаутерпахтові. Під час першого року навчання Лемкін жив у західній частині міста на вулиці Стебона, 6 (нині вулиця Глибока), коли Польща ставала на ноги після тривалої війни з Росією, врешті облаштувавши новий кордон. Проведений приблизно в 150 милях на схід від початкової лінії Керзона, над якою 1919 року працював Лаутерпахт, цей новий кордон залишив чотири мільйони українців під польським контролем.