Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Через два тижні після перевороту увагу Лемкіна привернуло нове політичне вбивство. Цього разу події були ближче до його дому, оскільки жертвою став генерал Симон Петлюра — антибільшовицький президент Західноукраїнської Народної Республіки[31], яка проіснувала короткий період у 1918 році. Його застрелили в Парижі на вулиці Расін. Та найгірше те, що вбивцею був Самуїл Шварцбард, єврейський годинникар, який хотів помститися за вбивства євреїв у Росії, які відбувалися нібито за наказами Петлюри. Судовий процес над Шварцбардом викликав нову сенсацію у засобах масової інформації{293}, за якою, через шість років після справи Тейлиряна, пильно стежив Лемкін. Серед свідків були видатні письменники, Ізраель Зангвілл — з боку звинувачення і Максим Горький — з боку захисту, втім, зірковий поворот спричинила медсестра і Український Червоний Хрест. Хая Грінберг заявила, що була свідком погромів у грудні 1919 року і свідчила про те, що солдати Петлюри вбивали під звуки військового оркестру.

Присяжні радилися менше як годину, а тоді оголосили свій вердикт: Шварцбард — «невинуватий», тому що його дії не були умисними. «Нью-Йорк Таймс» повідомляла, що до судової зали у Парижі втиснулося чотири сотні глядачів — «сивобороді євреї з Центральної та Східної Європи»{294}, «модниці з короткими зачісками» і «слов’яни-українці» — вердикт вітали схвальним «Ура Франції!». Лемкін був задоволений. «Вони не могли ані виправдати Шварцбарда [sic], ані засудити його»{295}, — писав він, вони були не в змозі покарати месника за смерті «сотень тисяч невинних кровних братів, включно з його батьками». Так само суд не санкціонуватиме того, «щоб закон брали у свої руки, нехай навіть з метою підтримати моральні стандарти людства». На погляд Лемкіна, найрозумніше було б оголосити Шварцбарда неосудним через божевілля і випустити на волю.

Лемкін слідкував за процесом з Варшави, де працював секретарем апеляційного суду після того, як трохи попрацював клерком у суді і громадським обвинувачем у Бережанах, за шістдесят миль на схід від Львова. Під патронатом професора Макаревича обидва процеси стали каталізаторами його мислення. «Поступово, але впевнено», пояснював він, формувалося його рішення діяти у напрямку того, щоб розробити нові міжнародні правила для захисту етнічних і расових груп. Платформою слугувала його «кар’єра» в судових установах Варшави{296} разом з написанням численних книжок для набуття «прихильників і впливовості». Отримувана платня була платформою для адвокатської практики.