Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Белла часто навідувалася до Варшави, доглядаючи за своїм сином, коли той захворів на двосторонню пневмонію влітку 1938 року. Повернувшись до Вовковиська, вона розповідала онукові Шаулю про помешкання дядька Рафала з цим казковим сучасним ліфтом, про репутацію Лемкіна серед представників варшавської інтелігенції, про солідне коло його друзів. «Про свою кампанію проти “варварства” і “вандалізму”, — казала вона малому хлопцеві, — Лемкін всі вуха прогудів впливовим людям». За словами Шауля, дехто його слухав, але дядько також зіткнувся і зі жорстким опором: його ідеї, казали йому, належать «минулому», а Гітлер насправді застосовує мову ненависті з політичною метою і зовсім немає наміру знищувати євреїв. Йому слід було б приборкати свої «фантастичні прогнози».

У березні 1938 року Німеччина анексувала Австрію. Через шість місяців, коли прем’єр-міністр Великобританії Невілл Чемберлен прийняв вимогу Гітлера про передачу Судетів від Чехословаччини до Німеччини, Лемкін прямував до Лондона у справах. У п’ятницю, 23 вересня, він обідав у клубі «Реформа» на вулиці Пел-Мел з Гербертом дю Парком, суддею апеляційного суду, до них також приєднався Джон Саймон, канцлер британської скарбниці. Саймон розповів їм{305} про зустріч Чемберлена і Гітлера, пояснюючи, що британці були змушені вести перемовини, оскільки ще не були готові до війни.

Через тиждень Чемберлен стояв перед знаменитою чорною брамою на Даунінг-стрит, 10, після чергового рандеву з Гітлером. «Мир буде довгим, — оголосив він, — народ Британії може спати спокійно у своїх ліжках». Не минуло і року, як Німеччина напала на Польщу. Півтора мільйони солдатів німецького вермахту разом з СС і гестапо увійшли до країни, а Люфтваффе тримало в страху через бомбардування Варшаву, Краків та інші польські міста на сході, включно зі Львовом та Жовквою. Лемкін залишався у Варшаві п’ять днів, а тоді покинув її, коли 6 вересня до міста впритул наблизилися німці.

Він, коли небо замовкло, дістався Вовковиська, що на північному сході від Львова, у болотистому регіоні Полісся. Лемкін опинився затиснутим між німцями на заході і радянським військом, яке наближалося зі сходу. Польща втратила незалежність. Внаслідок пакту Молотова і Ріббентропа, міністрів закордонних справ Сталіна і Гітлера, країну було розірвано надвоє. Тоді, коли у війну вступили Британія та Франція, Лемкін просувався далі на північ. У міському одязі, в окулярах з дорогою оправою, він боявся, що більшовики впізнають у ньому польського інтелектуала і «мешканця великого міста». Один російський солдат його таки зупинив, але йому якось вдалося відговоритися.

На Волині юрист на якийсь час зупинився біля невеличкого міста Дубно, знайшовши прихисток у сім’ї єврейського пекаря. «Для чого євреям тікати від нацистів?» — спитав цей пекар. Лемкін розповів йому про «Майн Кампф» і задум винищити євреїв, «наче мух». Пекар засміявся. Він ніколи не чув про таку книгу і не міг повірити, що це правда: «Як Гітлер може знищити євреїв, якщо йому потрібно з ними торгувати? Щоб вести війну, потрібні люди».