Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
На моє прохання один мій колега з Білорусі поїхав до Азяриска, що за три години їзди автомобілем від Мінська, щоб глянути на місцину. Там він знайшов хутірець з кількома дерев'яними будинками, в кожному з яких жила старенька вдова. Одна з них мала вісімдесят чотири роки і з посмішкою сказала йому, що була ще надто мала, аби пам’ятати Лемкіна. Вона направила його на покинуте єврейське кладовище. «Можливо, там щось знайдете», — сказала вона.
Азяриска, Білорусь, 2012 р.
Недалеко від того хутора мій друг натрапив на село Міжеричи, де колись жив шляхетський білоруський рід Скірмунтів, відомий у давні часи своєю колекцією французьких і польських книжок. «Можливо, тому мати Лемкіна розмовляла стількома різними мовами», — припустив мій друг.
Ті роки не були суцільною ідилією. Лемкін чув про погроми і про самочинні розправи над євреями. У 1906 році у Білостоку, коли Лемкіну було шість років, під час одного з таких інцидентів було вбито сотню євреїв. Він уявляв розпорені животи, напхані пір’ям з подушок, утім, видається, що він, імовірніше, почерпнув ці картини з поезії Бялика «Місто різні», де яскраво описувалося про різні звірства на тисячу миль південніше, де є рядок про «розрізаний живіт, набитий пухом»{270}. Лемкін був знайомий{271} із творчістю Бялика[27], а його першою книгою, яка вийшла у 1926 році, був переклад польською з івриту, книга під назвою «Ной і Маринка». Я знайшов примірник в університетській бібліотеці Єрусалима. Це історія про юнацьку любов єврейського хлопця та української дівчини (англійською твір називається «Behind the Fence», «За парканом»), історія про конфлікти між етнічними групами.
У 1910 році Лемкіни покинули Озерисько і перебралися на іншу ферму поблизу Вовковиська. Вони переїхали через бажання дати дітям кращу освіту, аби Лемкін міг піти до міської школи. Там він став шанувальником Толстого («Вірити в ідею — значить жити нею»{272}, — любив він казати) та історичного роману Генрика Сенкевича «Quo vadis», про любов і давній Рим. Він розповідав Ненсі Екерлі, що прочитав цей роман, коли йому було одинадцять, і після прочитання спитав у мами, чому поліція не втрутилася, коли римляни кидали християн до левів. У своїх спогадах Лемкін порушив аналогічні теми — до прикладу, розповідь про «ритуальне вбивство» євреїв, яке діялося, як стверджується, у Києві 1911 року[28] — події, внаслідок яких він та інші єврейські учні зазнали цькування через свою релігійну приналежність.
У 1915 році Перша світова війна дісталася Вовковиська. У своїх спогадах, які були неповні і, як я переконався, не позбавлені своєрідного творчого перебільшення, Лемкін писав, що, коли прийшли німці, вони завдали руйнувань родинній фермі, і зробили це знову 1918 року, коли відходили, втім, книжок Белли не чіпали. Він вчився у гімназії у Білостоку, був добрим учнем і мав феноменальні здібності у вивченні мов. Після завершенню війни Вовковиськ став частиною Польщі, а Лемкін, як Лаутерпахт і Леон, автоматично отримав польське громадянство.
Лемкін, Білосток, 1917 р.
Закінчення Першої світової війни принесло родині Лемкіна ще одну біду. У липні 1918 року до Вовковиська дісталася світова епідемія грипу, серед численних жертв був і молодший брат Лемкіна Самуель.
Приблизно в той час, коли йому було вісімнадцять років, за словами Лемкіна, він почав задумуватися над питанням винищення етнічних груп. Одним із центрів уваги було масове вбивство вірмен влітку 1915 року, про яке повідомлялося в новинах. «Більше 1,2 мільйона вірмен»{273} було вбито, як він подає, «з однієї лише причини, що вони були християнами». Генрі Моргентау, американський посол в Османській імперії, який згодом робитиме доповідь про вбивства 1918 року у Львові, описав вірменську різанину як «найбільший злочин усіх часів»{274}. Для росіян це були «злочини проти християнства і цивілізації»{275}, це формулювання використали також французи, але змінили на «злочин проти людства і цивілізації», беручи до уваги почуття мусульман. «Народ було вбито, а винуватців відпущено на свободу»{276}, — писав Лемкін, зазначаючи, що «найстрашнішим» злочинцем був османський міністр Талаат-паша[29].
27
Бялик Хаїм Нахман (1873–1934) — єврейський поет.
28
Так звана «Справа Бейліса» — судовий процес над Менделем Бейлісом, якого обвинувачували у ритуальному вбивстві 13-річного киянина Андрія Ющинського. Рішенням суду присяжних обвинуваченого було виправдано.
29
Талаат-паша (1874–1921) — турецький державний діяч, міністр внутрішніх справ Османської імперії (1913–1917), обвинувачений як один із організаторів геноциду вірменського народу 1915 р.