Суспільно-політичні твори

Яким правом російське царське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче з своїми рабами?[212]

І пригадує, що такий стан не опертий на жодні правні основи:

І нарешті найголовніше, чи має право царське правительство взагалі видавати для нас закони, універсали та адміністраційні засади? Чи становище царського правительства відносно нас є становище права чи насилля? Відомо гаразд, що ми власновільно прийшли до політичної унії з московською державою і заступником її — царським правительством.[213]

Тут він подає переяславські пункти угоди України з Москвою в 1654 р. як правний доказ.

Ось у цьому яскраво виявляється ціла ментальність автора «Самостійної України», яка глибоко відрізняє його від його сучасників. У той час, як одні з них за «лакомство нещасне» — за «чини, а паче жалованьє», від російських царів набуті — свідомо свого права на свою державу зреклися (нащадки козацької старшини, т. зв. «потомственные дворяне»), в той час, як друга частина — т. зв. соціалістична і революційна інтелігенція — закликала наш нарід до бунту чи революції в ім’я інтересів шлунку, — Міхновський, повний пошани до свого народу, нагадував йому його історичне право на власну землю, як це робити годиться кожному громадянинові своєї землі, і як до цього кличуть закони цивілізованого світу. Одна сторона (Росія) не виконала взятих на себе зобов’язань, і Міхновський це констатує для чергових висновків:

Переяславська конституція була стверджена обома контрагентами: народом українським і царем московським на вічні часи. Московські царі чи імператори не виповнювали своїх обов’язків по конституції 1654 року і поводяться з нами так, наче Переяславська конституція ніколи не існувала...[214]

Отже, якщо це правда, то з цього належить вивести й єдино можливі кон — секвенції для народу, свідомого своєї національної гідності й історичних прав:

Наше власне існування є протест проти насильства не тільки над нами, а й над нашими предками, воно перериває течію задавнення, воно накладає на нас обов’язок розбити пута рабства, щоб — спадкоємці Богдана Хмельницького — ми по праву могли користуватися нашою спадщиною!..[215]

В той час — в добу матеріалістичної ментальностьі, в добу Плеханова, Михайла Драгоманова, в добу панування над рабськими душами ідей «Ко — муністичного маніфесту», за три роки перед офіційним народженням боль-шевицької партії, — такі горді гасла нащадка козацького роду були мало доступні для широкого кола тодішньої української революційної й нерево-люційної інтелігенції. Вони стали доступні й зрозумілі наступному поколінню — націоналістів-державників!..

Які ж домагання, які гасла виписав Міхновський на своєму прапорі?

Одна, єдина, нероздільна вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі![216]