Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
821] Заклики ці, хтось, підслухавши в лісі, гадав, що це німфу
822] Я охолодою зву, що, коханням новим запалавши,
823] Милу свою раз у раз, на ім'я називаючи, кличу.
824] З тим до Прокріди побіг підслуховувач нетерпеливий
825] І нашептав їй усе, що почув ненароком у лісі.
826] Тільки—но він закінчив і —така вже любов легковірна! —
827] Кажуть, упала вона й тільки потім, до тями прийшовши,
828] Долю кляла, над собою, злощасною, руки ламала.
829] Все дорікала мені й під вагою уявної зради
830] Страх мала перед нічим: безтілесного ймення лякалась.
831] Прикро сердешній було, ніби справді їй звабили мужа.
832] Має ще сумнів, однак; сподівається ще на помилку, [133]
833] Віри усе ще не йме і про мужа не сміє сказати
834] Слова лихого, хіба що сама його зраду побачить.
835] Ранок наступного дня після ночі заблис — і на лови
836] Я поспішив у ліси. Задоволений здобиччю, кличу
837] Знов: «Охолодо, прийди! Від утоми зціли мене, мила!»
838] Раптом здалося мені, що густий чагарник на мій заклик
839] Наче зітханням озвавсь. Я ж ізнову: «Прийди, наймиліша!» —
840] Знову листок шелеснув, опадаючи. Думка майнула:
841] «Певно, хижак причаївсь»,— і метнув туди спис непохибний.
842] Там — Прокріда була. Затуляючи рану під серцем,
843] Зойкнула: «Горе мені!» На голос дружини своєї
844] Кинувсь я в той чагарник, омліваючи серцем од жаху.
845] Там півживу в заплямованій свіжою кров'ю одежі
846] Бачу Прокріду, що спис із грудей — свій дарунок — виймає.
847] Тіло зімліле, дорожче мені набагато, ніж власне,
848] Ніжно на руки беру. Розірвавши на грудях одежу,
849] Пробую кров зупинить, перев язую рану глибоку.
850] Слізно благаю її, щоб мене за злочинця не мала.
851] Втім, опадаючи з сил, перед смертю вона спромоглася
852] Ще на тих декілька слів: «Ради нашого шлюбного ложа,
853] Ради всевишніх богів і підземних, моїх; ради того,
854] Чим я тобі прислужилася, ради моєї любові,
855] Що не згасає й тепер, коли смерть через неї приймаю,
856] Не запроваджуй, молю, в наш подружній покій Охолоди».
857] Мовила. Тут я збагнув, що ім'я привело до помилки
858] І пояснив їй чому. Та хіба допоміг, пояснивши?
859] Никне, і з кров'ю, що ллється струмком, розпливаються й сили.
860] Поки ще бачить, мене хоче бачити, й так, задивившись,
861] Душу свою жалібну мені тихо в уста видихає.
862] Все ж у ту мить на лиці спокійнішою начебто стала».
863] Плакав герой, спогадавши це, плакали й ми, та в ту пору
864] Входить Еак із синами двома й до походу готовим
865] Військом новим — і Кефал привітав зброєносні загони.
Перейти на страницу: