Метаморфози

723] От я в Афіни, Палладине місто, невпізнаний входжу. 724] Вже яв оселі своїй, але злочином навіть не пахне: 725] Дім чистоту береже, за господарем все тут сумує. 726] Вдавшись до хитрощів, якось проникнув я до Ерехтіди. 727] Глянув — і наче забув, що прийшов сюди брати на пробу 728] Вірність своєї дружини! Нелегко було не признатись, 729] Хто я такий і в обійми не взять її, як і годилось. 730] В смутку була. Та немає красуні, що з нею змагатись, 731] Хоч і смутною, могла б. До відсутнього мужа душею 732] Все поривалась. Отож уяви собі, друже, якою 733] Вродою сяла вона, якщо личила їй навіть туга! 734] Годі й злічить, скільки раз відхиляла вона соромливо 735] Спроби мої! Скільки раз повторяла: «Лише одному я 736] Вірна. І де б він не був — бережу насолоду для нього». 737] Хто б — якщо він при здоровім умі — не вважав, що подружню 738] Вірність доведено вже? Але я сумніваюся далі. [131] 739] Сам себе знищити взявсь: їй за ніч обіцяю заплату. 740] Так я прилип, розщедривсь, що неначе й вона завагалась. 741] Далі не втримавсь: «Піймалась—таки! — у долоні я сплеснув,— 742] Хитрий спокусник — твій муж. Ти в руках моїх нині, зрадлива!» 743] Та ж — ні півслова мені. Від ганьби занімівши та болю, 744] З дому підступного йде, покидає невдячного мужа. 745] Через облудність мою, проклинаючи рід чоловічий, 746] В гори глухі подалась, лісовій посвятилась Діані. 747] Я залишився один, і вогнем пройняло мене раптом 748] Аж до кісток. Я вину визнавав свою, я вибачався 749] І запевняв, що дарунки й мене до такої провини, 750] Врешті, схилити б могли, що піддався б і я такій звабі.