Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
602] Бачив я трупи людські, що лежали при вході до храму,
603] Побіч самих вівтарів — і страшнішою смерть видавалась.
604] Дехто у зашморгу душу губив — од страху перед смертю
605] Смерті шукав, закликаючи й так уже скору загибель.
606] Не хоронили, а просто виносили скошених мором:
607] Брами для всіх похоронних обрядів були б затісними.
608] То на землі залишали тіла, то на вогнища клали,
609] Та без останніх дарів. Хто повірить, що бійка зринала
610] Навіть за вогнища: часто згоряв на чужому покійник.
611] Там і сльозинки ніхто не зронив. Неоплакані тіні
612] Старців, малят, матерів і дівчат незаміжніх блукали.
613] Місця для свіжих могил, а для вогнища — дров бракувало.
614] Вражений вихором бід і смертей,— «О Юпітере—батьку! —
615] Вигукнув я,— коли й справді колись поспішав ти в обійми
616] Доньки Асопа, Егіни; якщо тобі предком егінян,
617] О всемогутній, не соромно бути,— тоді мені, батьку,
618] Люд мій увесь поверни, а як ні — то й мене вкрий землею!»
619] Блиснув Юпітер і громом на те відгукнувся прихильно.
620] «Знак цей приймаю,— сказав я, — і хай він потвердженням добрим
621] Ласки твоєї для нас і зарукою певною буде!»
622] Побіч був дуб, хоч розлогий, та віттям рідкий, Громовержця
623] Дерево недоторканне — насіння додонського парость.
624] Там працьовитих мурах ми побачили: в ротик узявши
625] Більший од себе тягар і стежини тримаючись, довгим
626] Рядом снували вони по корі, наче зморшками зритій.
627] Подивувавшись їх кількістю,— «Дай громадян мені стільки ж,
628] Батьку ласкавий,— кажу,— щоб залюднити вимерле місто!»
629] Дуб ніби весь затремтів, і в безвітряній тиші раптово
630] Шелест по ньому пройшов. Переляк оді йняв мені мову,
631] Заворушилось волосся. Проте я і дерево, й землю
632] З трепетом поцілував. Хоч на чудо й не смів уповати,
633] Все ж — уповав і в душі сподівання плекав потаємні.
634] Злинула ніч* і турботами денними зморене тіло
635] Сон оповив. Уві сні я побачив той дуб, що розлогих
636] Стільки ж гілок мав і стільки ж мурах метушилось по ньому.
637] Так, як тоді, сколихнувсь він гіллям і почав розсівати
638] Ті зерноносні ряди на поля, що під ним розіслались.
639] Раптом немовби рости почали вони, ширшати стали;
640] Далі з землі піднялись і могли вже триматися прямо,
641] Втратили худість, і темне забарвлення, й кількість велику
642] Ніжок, і вже не мурах, а людей незчисленних я бачив.
643] Сон одлетів. Не вдоволений ним, на богів нарікаю:
644] Не помогли ж бо нічим. А тим часом почувсь у покоях [129]
645] Гамір і наче людські голоси, від яких у ту пору
646] Я вже відвик був давно. Поки й ті голоси я вважаю
647] Сном, Теламон підбіга й, розчиняючи поспіхом двері,
648] Каже: «Побачиш таке, в що й повірити, батечку, годі!
649] Вийди ж!» Виходжу — й не вірю очам своїм: тих, що недавно
650] Бачив у сні,— наяву їх усіх у такому ж порядку
651] Бачу тепер, пізнаю. Владаря, підійшовши, вітають.
652] Я Громовержцеві дякую й між новоявленим людом
653] Місто ділю і поля, де колишніх селян бракувало.
654] Щоб пам ятав про свій рід, мірмідонами люд цей назвав я.
655] Що це за люд такий, бачив ти сам. Ну а звичаї в нього —
656] Ті, що й у предків були: працьовите, ощадливе плем я.
657] Вперто громадить майно й берегти нагромаджене вміє
658] Рівна літами й хоробрістю юнь на війну за тобою
659] Вирушить, тільки—но Евр, що тебе супроводив щасливо,—
660] З Евром ти справді приплив,— ходовим переміниться Австром».
661] Так—то розмовами тими, що справ усіляких торкались,
662] Довгий виповнювавсь день. Його рештка пішла на вечерю,
663] Ніч — на покріплення сил. Уже сонце зійшло злотогриве,
664] Вітер, однак, не змінивсь, не давав нам вернутись додому.
665] Вранці Палланта сини прибули до Кефала, що віком
666] Був од них старший, і втрійку — Кефал із синами Палланта —
667] Вибрались до владаря. Та владар іще спав у ту пору.
668] Фок, син Еака, гостей повітав на високім порозі,
669] Бо Теламон і Пелей для війни набирали загони.
670] В дім свій, у внутрішні пишні покої, охоче провадить
671] Внуків Кекропових Фок; побіч них і собі примостився.
672] Тут він увагу звернув, що нащадок Еола в правиці
673] Спис невідомого дерева має з золоченим вістрям.
Перейти на страницу: