Нескінченна історія

Це було його власне відображення в очах Місяцівни! Він відбивався у них, як у дзеркалі.

Те, що діялося з ним у мить, коли він це усвідомив, не­можливо описати словами. То був захват, такий сильний, що хлопець мало не знепритомнів. Охоплений щастям, Бас­тіян іще якусь мить повитав у хмарах, а коли трохи оговта­вся, то остаточно переконався, що він і є той вродливий юнак, чиє відображення йому щойно довелося побачити в очах Повелительки Бажань.

Він іще раз окинув себе поглядом згори донизу. Все бу­ло таке, як тоді, коли він побачив себе в очах Місяцівни: м’які червоні сап’янці, блакитний, гаптований сріблом ка­птан, розкішний тюрбан, довгий плащ, що виблискував срібним шитвом, струнка постать, а також - він відчував, що це так, - благородне і мужнє обличчя. Бастіян зачудова­но подивився на свої руки.

А тоді обернувся до Місяцівни.

Однак її вже не було!

Він залишився сам у цьому круглому шатрі, витворе­ному мерехтливими хащами.

- Місяцівно! - загукав він, повертаючи голову на всі боки. - Місяцівно!

Відповіді не було.

Розгублений і безпорадний, він сів. Що робити? Чому вона покинула його, чому залишила на самоті? Куди тепер іти? І взагалі, як звідси вийти, адже він зачинений у цьому шатрі серед густих хагців, як птах у клітці?

Отак він сидів, ламаючи голову над тим, що ж такого надумала Місяцівна, чому лишила його - без жодних пояс­нень, не попрощавшись, і мимохіть крутив у пальцях золо­тий амулет, який на золотому-таки ланцюжку висів у нього на шиї. Бастіян уважніше придивився до нього - і вражено скрикнув.

То був Аурин, Клейнод, Сяйво - знак Дитинної Царів­ни, який перетворював того, хто його носив, на уповнова­женого представника Повелительки Бажань! Місяцівна за­лишила йому Клейнод, а отже, владу над усіма істотами і речами Фантазії. І доки він носитиме цей знак, усе буде так, ніби Дитинна Царівна поруч.

Бастіян довго розглядав на Клейноді зображення двох гадюк, світлої і темної, які кусали одна одну за хвіст, вит­ворюючи таким чином овал. А тоді обернув Аурин - і, на свій превеликий подив, побачив на зворотному боці напис. Це були три короткі слова, виведені навдивовижу вигадли­во закрученими літерами:

РОБИ ЩО ХОЧЕШЬ

Ніколи раніше у «Нескінченній історії» про це не йшлося. А може, Атрею просто не помітив напису?

Утім, тепер це не мало значення. Значення мало те, що ці слова містять дозвіл (ба навіть закликають його) робити все, що заманеться.

Бастіян наблизився до стіни із різнобарвних мерехтли­вих заростей, щоби подивитися, чи зможе він якось звідси вибратися, і дуже зрадів, виявивши, що ці зарості легко, наче завіса, відхиляються набік рукою - без найменшого зусилля. А тоді вийшов із шатра.

Поступовий, нечутний, але водночас нестримний ріст нічних рослин весь цей час тривав далі, отож Перелин роз­рісся настільки, що став виглядати наче якийсь первоздан­ний праліс - хащі, де ще ніколи не ступала людська нога; пуща, якої - до Бастіяна - ще ніколи не бачило людське око. Масивні стовбури дерев уже стали такі, як дзвіниці, - і за­ввишки, і завтовшки; одначе вони безперестанку росли собі далі. Подекуди ці велетенські мерехтливі колони, які ви­промінювали молочно-матове світло, стояли одна коло од­ної так близько, що прослизнути між ними було вже майже неможливо. Але насінини все одно падали і падали - оси­палися рясним іскристим дощем.