Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Ані разу не спинившись, щоби перепочити, він нарешті дістався до гілляки, з якої звисала ліана, вибрався на неї і вмостився верхи. Гілляка була грубезна, як бочка, зсередини вона світилася червонуватим світлом. Бастіян обережно звівся на ноги і, балансуючи руками, рушив по ній у бік стовбура. Тут, на цій гілляці, як і на землі, дорогу йому заступали густі хащі тонших ліан та інших витких рослин, але він легко зумів пройти.
Навіть тут, нагорі, стовбур був такий товстий, що й п’ятеро чоловіків не змогли б обхопити його руками. Гілка, яка стирчала зі стовбура трохи вище, простягаючись в інший бік, звідси здавалася недосяжною. Отож Бастіянові довелося підстрибнути, вчепитися за повітряний корінь, розгойдатися на ньому, і тільки тоді, потужним стрибком, хлопець зміг дістатися горішньої гілляки. З неї перебрався на ще вищу. Тепер він опинився ген у міжвітті, в кроні, від землі його відділяли щонайменше сто метрів, але мерехтливе листя, ліани і гілки не дозволяли побачити, що там унизу.
Допіру коли Бастіян піднявся ще вище, то в одному місці, то в іншому серед листя почали відкриватися просвітки і прогалини, які давали змогу бодай трохи роззирнутися. Проте незабаром йому довелося зупинитися: видряпуватись на самісінький вершечок дерева стало по-справжньому важко, тому що гілок поменшало. Врешті-решт, коли він уже майже досягнув верхівки, йому довелося зупинитися, бо тут не було нічого, за що б вхопитися, лише голий, гладкий стовбур. Незважаючи на таку висоту, завтовшки він був як телеграфний стовп.
Бастіян подивився вверх - і побачив, що цей стовбур-стебло закінчується велетенською темно-червоною квіткою: вона яскраво світилася на відстані приблизно ще двадцяти метрів. Тоді він глянув вниз - і зрозумів, що не знає, як тепер звідси злізти. Відтак вирішив і далі дертися догори, бо тут, де він тепер увяз, залишатися не хотілося. Отож він обхопив стовбур руками й ногами - і поліз по ньому, як акробат. Стовбур-стебло похитувався з боку на бік і вгинався, наче билина на вітрі.
Нарешті Бастіян опинився безпосередньо під квіткою, яка нагадувала величезний тюльпан. Йому вдалося пропхати руку поміж пелюстками і трохи їх розсунути. Таким чином він дістав точку опори. Далі він ще більше розсунув пелюстки, підтягнувся - і опинився всередині квітки.
Якусь мить Бастіян лежав непорушно, відсапуючись, проте тут-таки підвівся і визирнув понад краї пелюсток, розглядаючись навсібіч, наче марсовий із «воронячого гнізда» на корабельній щоглі.
Те, що він звідти побачив, неможливо описати ніякими словами!
Рослина, в чиїй квітці він стояв, була однією з найвищих у цілих джунглях, отож його погляд сягав дуже далеко. Над Бастіяном усе ще розлягалася оксамитова пітьма нічного неба. Це було небо без зірок, зате під ним - аж у безконечність - простягся Перелин, весь у такій мерехтливій грі барв, що хлопець не годен був відірвати від нього очей.
Бастіян простояв так доволі довго, вбираючи в себе, всотуючи це фантастичне видовище. То було його право! Йому вдалося! Він зміг! Він створив Перелин - і запанував над Перелином.
І знову його переможний крик пронісся над світло- сяйними джунглями.
А тим часом нічні рослини і далі розросталися і буяли: безшелесно, потаємно і нестримно.
XIV.
ҐОАБ, ПУСТЕЛЯ БАРВ
Бастіян, який був поринув у глибокий тривалий сон у велетенській червоній квітці, нарешті виспався і розплющив очі. Він знову побачив над собою оксамитово-чорне нічне небо. Потягнувшись, хлопець задоволено відчув, що в його тілі струменить чудесна, дивовижна сила.
І знову, цілком непомітно для нього, в ньому відбулася зміна. Його заповітна мрія - стати сильним - нарешті здійснилася.
Підвівшись і визирнувши понад пруг велетенської квітки, він виявив, що Перелин, вочевидь, поступово перестає рости. Доки він спав, Нічний Ліс майже не змінився. Бас- тіян не знав, що навіть і це пов’язано зі сповненням його бажання; отож, він став сильним, тобто мрія збулася, і водночас затерлися його спогади про колишні слабкість і нез- ґрабність. Він став вродливим і дужим, але цього йому тепер було замало. Йому здалося, Що це - недостатньо мужньо. Бути наділеним силою і красою - це якось надто манірно, надто вибагливо; воно чогось варте тільки тоді, коли ти ще й загартований і витривалий, наче спартанець. Як Атрею.