Нескінченна історія

реднаероК дарноК лраК - кинсалВ

«Дивно, — подумав Бастіян, — чому Старець раптом загово­рив чужою мовою? Чи, може, це якась магічна формула?»

Та Старець промовляв далі, тож Бастіян мусив прислухатися.

Так було написано на скляних дверях невеличкої букі­ністичної крамнички, але цей напис виглядав так, ясна річ, тільки якщо дивитися зсередини темнуватого приміщення крізь віконну шибку назовні, на вулицю.

Надворі був сірий холодний листопадовий день, дощ періщив як із відра. Краплі стікали склом донизу, перебі­гаючи через літери з вигадливими завитками. Усе, що мо­жна було розгледіти крізь цю шибку, - стіна, ціла у дощо­вих патьоках, на протилежному боці вулиці.

«Цієї історії я не знаю, — подумав Бастіян ледь розчаровано, — в книжці, яку оце читаю, її нема. Ну от, виявляється, я весь час помилявся. А то вже був подумав, що Старець і справді почав ро­зповідати Нескінченну Історію від самісінького початку».

Зненацька двері розчахнулися - та так рвучко, що неве­личке гроно мосяжних дзвіночків над ними стривожено за- баламкало і добру часину не могло вгамуватися. Зчинив оцей гармидер невисокий, опецькуватий хлопчина років десяти-одинадцяти. Темно-брунатне волосся мокро звисало йому на обличчя, плащ наскрізь промок, з нього скрапува­ла вода, на ремінці через плече теліпався шкільний ранець. Хлопець був трохи блідий і захеканий, та, ніби на протива­гу недавньому поспіху, тепер застиг як укопаний, зупини­вшись у відчинених дверях.

Бастіянові, який читав ці слова, водночас чуючи низький го­лос Старця Із Мандрівної Гори, задзвеніло у вухах і потемніло в

очах.

Те, про що тут ішлося, було його власного історією! І ця його історія була записана у «Нескінченній історії»! А він, Бастіян, був персонажем цієї книги, хоча досі мав себе тільки за її читача! І хтозна, може, саме в цю хвилину її читає іще якийсь — якийсь ін­ший — читач, думаючи, що він лише читач цієї книги, — і так далі, аж до нескінченності!

Тепер Бастіяна по-справжньому пойняв страх. Йому раптом забракло повітря.

Він почував себе наче в невидимій в’язниці. Йому захотілося закрити цю книгу, він не бажав читати далі,

та низький голос Старця Із Мандрівної Гори продовжу­вав розповідь,

і він нічого не міг вдіяти. Він навіть спробував затулити вуха, але це не допомагало, тому що голос лунав десь усередині.

Бастіян усе ще намагався переконати себе у тому, що цей неймовірний збіг історії, прочитаної ним у книзі, з його власною історією є якоюсь божевільною випадковістю (хоч насправді він уже давно переконався, що це не так),

проте глухуватий голос Старця невблаганно правив своєї -