Нескінченна історія

Сонце перетворилося на вогненну кулю посеред неба. Воно стояло в самісінькому зеніті вже доволі довго і начеб­то непорушно. Цей день у пустелі тривав так само довго, як і ніч у Перелині.

Бастіян ішов далі й далі - безперестанку, без перепочи­нку. Очі йому пекли, а в роті так пересохло, що язик, зда­валося, перетворився на шматок зашкарублої шкіри. Але хлопець не здавався. Його тіло страшенно зневоднилося і вихудло, а кров у жилах так загусла, що насилу текла. Та все ж Бастіян рухався уперед, поволі й уперто, крок за кро­ком, без поспіху, але й не зупиняючись, як досвідчені кочі­вники - жителі пустель. Він не зважав на спрагу, від якої знемагало його тіло. У ньому прокинулася така залізна во­ля, внутрішня сила такого гарту, що відтепер хлопця не могли злякати ані найтяжча втома, ні найстрашніші поне­віряння.

Він думав про те, як швидко колись до нього приходила зневіра. Як він розпочинав сотні справ - а тоді кидав їх, зі­ткнувшись із першими-ліпшими труднощами. Раніше він постійно переймався своїм харчуванням, страшенно боявся захворіти, боявся відчути біль. Але тепер це залишилося далеко позаду.

Перетнути з кінця в кінець Ґоаб - Пустелю Барв, прой­ти шляхом, що його оце зараз долав Бастіян, до нього не наважувався ніхто, та й після нього ніхто і ніколи на це не наважиться.

І водночас, можливо, ніхто і ніколи так і не довідається про його подвиг.

Ця остання думка ледь засмутила Бастіяна. До того ж, її ніяк не вдавалося спекатися. Все вказувало на те, що Пу­стеля Барв така неймовірно велика, що йому до кінця жит­тя не вдасться дістатися до її краю, Але думка про те, що йому, попри всю його витривалість, рано чи пізно доведеть­ся тут-таки і сконати, не викликала в Бастіяна жодного страху. Він прийме смерть спокійно і з гідністю - так, як умирають мисливці з племені Атрею. Та позаяк ніхто і ні­коли не наважиться заглибитися в цю пустелю, то ніхто й не розповість про загибель Бастіяна. І про це не знатимуть ні у Фантазії, ні у світі людей. Удома його вважатимуть зниклим безвісти - так, ніби він ніколи не бував ні у Фанта­зії, ні в пустелі Ґоаб.

Та поки він, отак собі ідучи, розмірковував про всяку всячину, йому зненацька спала на думку ще одна вельми цікава річ. «Але ж, - сказав він собі, - але ж ціла Фантазія описана в книжці, яку написав (і далі пише) Старець Із Ма­ндрівної Гори, - у «Нескінченній історії». А ця книжка як­раз і є «Нескінченною історією» - він же сам читав її на го­рищі. Значить, можливо, все, що він пережив, у цю мить уже також написано в цій книжці. І цілком може статися, що одного чудового дня «Нескінченну історію» візьме до рук іще хтось, хтось інший. Може навіть, отой «хтось ін­ший» вже, в оцю ось мить, читає «Нескінченну історію».