«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— А взимку. Що ви поставите взимку?
— «Коли поїзд удаль загуркоче».
— Нам той поїзд без вашої музики у печінках сидить,— глянув крізь вікно на смугастий, як зебра, шлагбаум Стратон Стратонович.
— Можна «Як почуєш вночі край мойого вікна»...
Стратону Стратоновичу здалося, що Ховрашкевич з нього насміхається, рвучко загальмував на місці, повернувся до Михайла Танасовича і сердито сказав:
— Що це тут вам, дитячий садок чи солідна установа? Ви б ото краще наукою займалися. Ніякої музики... Арію Федоровичу, я вас попрошу, щось солідніше. Мажорами і мінорами трудової дисципліни ще ніхто не піднімав, і ми не станемо.
— А то не зовсім так,— спалахнув несподівано Ховрашкевич.— Я вам, Стратоне Стратоновичу, доведу, що музика, то...
— У вас бабуся є? — перебив його грубо Ковбик.
— Нема, а що...
— Жаль. А то я хотів вас до неї послати, щоб ви їй роз'яснили, що таке музика під сходами...
Так саме життя висунуло на світ брошуровану книгу і три чорнильниці, які, наче циклопи, тепер щоранку просвічували наскрізь службову совість кожного фіндіпошівця. Цей новий порядок, що неофіційно іменувався законом «Трьох чорнильниць», і придумав наступного дня після розмови про музичні сходи Арій Федорович Нещадим. Ховрашкевич щиро заздрив Нещадимові, бо Ковбик не заперечував проти цієї пропозиції. Книгу і чорнильниці доповнювала ще одна учнівська ручка і два пера марки «рондо». Ручка приводилася в рух не самостійно, а при допомозі співробітника «Фіндіпошу», котрий, як тільки прибував на роботу, ставив у журналі свій автограф. Завідувачкою чорнильниць і пер Ковбик призначив безжалісну до чоловіків Маргариту Ізотівну Дульченко. Нове заняття їй дуже сподобалося. Більше, ніж секретарювання, бо в цій справі вона мала необмежену владу над чоловіками, які, опріч усіх своїх природних вад, виявилося, ще й систематично запізнювалися. Дульченко не йшла ні на які компроміси. Вона нікому не пробачала і нікого не слухала, окрім, звичайно, Стратона Стратоновича, якого Маргарита Ізотівна поважала, але тільки як директора «Фіндіпошу», не більше.
Оскільки роботи у неї майже не було, то між розмовами про негідників-чоловіків та комплектацією рецептів й порад вона інколи ще брала телефонну трубку і кричала через диктову перегородку, зроблену кращими майстрами Кобилятина-Турбінного під звуконепровідний термопластик:
— Стратоне Стратоновичу! Візьміть трубку. Ніби не чуєте, що вам дзвонять...
Стратон Стратонович знімав трубку, затуляв рукою мікрофон і сердито гукав через дикт:
— Ви б, Маргарито Ізотівно, хоч для блізиру запитали, хто дзвонить. Для чого ж я вас там посадив?
— А я знаю?!
Закон «Трьох чорнильниць» вніс, безперечно, неабияке пожвавлення у роботу «Фіндіпошу» і дуже позитивно впливав, зокрема, на самого винахідника — Нещадима — та Маргариту Ізотівну. Тепер Дульченко доводилося приходити у «Фіндіпош» раніше за всіх: перевіряти, чи є в чорнильницях чорнило, чи не поламані пера, а тоді, зачинивши сейф, щодня зносити той весь комплект на перший поверх, до входу, і класти на тумбочку. У книзі відвідування Маргарита Ізотівна розписувалася першою. Потім приходив Карло Іванович Бубон, який був точний, як старий хронометр, після нього — Зося Чудловська, Адам Кухлик, а вже тоді — Нещадим.
Арій Федорович майже завжди прибігав, як спринтер: спітнілий, захеканий. Але цього разу трапилося гірше. Арій Федорович схопив ручку, вмокнув у чорнильницю — і його обличчя побіліло, як у першокласника біля дошки. Чорнило було зелене! Він глянув на годинник: п'ять хвилин із секундами на десяту. «Запізнився. Всього на кілька хвилин»,— з жахом подумав він. Маргарита Ізотівна, не приховуючи сардонічної посмішки, чекала, що ж воно буде далі. Цим чорнилом розписувалося тільки двоє: Сідалковський і Чигиренко-Репнінський. Інколи для сміху, як казав Ковбик, ставив свій підпис і він. Але це траплялося рідко. Переважно тоді, коли збирався за запізнення для профілактики зробити комусь «протирочку», як образно висловлювався він. Або ж коли Арій Федорович доповідав, що, судячи з книги відвідування, трудова дисципліна у «Фіндіпоші» падає на очах, як крива по надоях.
— Чи яблука в осінньому саду,— додавав Стратон Стратонович і обіцяв Арію Федоровичу розібратися, вбачаючи в цьому натяк і на себе.
Червоне чорнило входило у свої права після дев'ятої години п'ятнадцяти хвилин (ця чорнильниця стояла до тридцяти хвилин на десяту). Користувалися ним, як правило, теж двоє: Ховрашкевич і Панчішка. Вони й тепер приходили пізніше за всіх, при цьому виправдовувалися, що й ідуть з роботи тоді, коли вже нікого немає, отже, ніяких книг і чорнильниць визнавати не хочуть.