«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Як що? — не зрозумів Грак.
— Лізете битися, варнякаєте про політику, висловлюєте незадоволення начальством, цілуєтесь чи пристаєте до жінок?..
— Якщо є можливість, то лягаю спати.
— Для компанії ви не найкраща кандидатура. А якщо випивка із закускою?
— Якщо із закускою, то п'янію через півгодини, не пізніше. Я свій організм знаю.
— А від півлітри?
— Півлітри, признатися вам, ніколи сам не випивав.
«Дурне запитання,— прокинувся у Сідалковському внутрішній голос.— У нього півлітра не вміститься». Євграф підійшов до вікна.
Грак знову взявся колупати паркет — цього разу носком правого черевика.
— Слухайте, а ви ґудзиків випадково не відкручуєте?
— Яких ґудзиків?
— Звичайних. На піджаках. Під час розмови. Берете отак товариша за ґудзичок і починаєте крутити...
— А що, це теж необхідно вміти у «Фіндіпоші»?
— Не обов'язково. Так, як не обов'язково колупати черевиком паркет...
— Я вас зрозумів,— мовив Грак.
Сідалковський присів, домалював ще одного чортика. Поставив між ними знак рівняння і суворо глянув на Грака.
— З такими даними, як у вас, Грак, далеко не заїдеш. Доведеться одружуватися. У нас є непогана кандидатура. Я не кажу красуня — з чисто психологічних міркувань. Бо жінка, як і кіно, при ближчому знайомстві часто розчаровує. Так що краще думайте, що погана, а прийдете, познайомитеся — вона виявиться набагато кращою, ніж ви уявляли. Але я вам цього не гарантую. Зате у неї є особняк і, здається, моторний човен. Отож набирайтесь мужності, Грак, і перевтілюйтесь. Для вас, думаю, це не важко зробити. З понеділка свататись не будемо. Важкий день. Приходьте у вівторок. Завтра субота. Влаштуйте зі своєю коханою прощальний вечір, але вином не споюйте. Не обберетесь сліз, якщо вона вас і справді кохає... Неділю присвятіть іншому — навчіться варити юшку і наживляти черв'яків. Підчитайте дещо про поведінку риб. Знань таких, як у Сабанєєва, від вас не вимагається, але якщо дуже хочете у нас працювати, навчіться відрізняти линка від молодого коропа, а карася від рака. На цьому бувайте! Тисну вам вашу могутню руку. Раджу купити еспандер і набиратись сил. До нових зустрічей,— Сідалковський красиво підняв над головою руку і попрощався.
РОЗДІЛ III,
в якому розповідається про експериментальне ліжко, стюардес і адміністраторок, вікно у Європу, ще одну таємницю, пан-барона, парашутні стрибки й інші дивовижні речі
Була неділя. Сідалковський лежав на експериментальному ліжку «третій зайвий» місцевої фабрики «Спецматрац», до якого безкоштовно додавалася пружина, і думав про те, що вже слід і «Фіндіпошу» перейняти цей добрий почин — до кожної шапки давати по запасному вухові. Та потім все зважив і подумав, що то дорого, і зупинився на запасному шнурку.
Сідалковський давненько мріяв про такий день, як сьогодні: Нарешті, прокинувшись уранці, ти не почуваєш себе обкраденим.
— Півтора карбованця за те, щоб перейти з одного дня в інший. Та ще без великого дзеркала. Чи не забагато? — запитував він себе, живучи останні дні в готелях.
У ті хвилини, коли Сідалковський хотів поговорити сам з собою, у двері обов'язково стукали і просили спуститися до адміністраторки: негайно заплатити за ночівлю. Бо, бачите, вона здає зараз зміну і гроші в бухгалтерію, а Сідалковський її затримує, та й не дуже, як видно, поспішає розраховуватись.
Він неохоче спускався вниз, дивився на адміністраторку і думав: у готелях завжди чомусь адміністраторки, як у літаках — стюардеси. Тільки Аерофлот підбирає стюардес за фігурами, а директори готелів адміністраторок, очевидно, по голосу. Сідалковський подавав два карбованці і, кинувши своє звичне «Здачі не треба», піднімався назад сходами до себе в номер. По дорозі до номера у ньому прокидався здогад, що кожна адміністраторка — то стюардеса, яку не взяли на літак через її вагу. А кожна стюардеса мала перед адміністраторкою ту перевагу, що знала: навіть якщо вона досягне певної, не габаритної, ваги, їй ніколи не пізно стати адміністраторкою.
Тепер Сідалковському готелі тільки снились. Він нарешті розміняв Тамарину двокімнатну квартиру на дві однокімнатних і поселився в одній з них. Його квартира містилася на першому поверсі, там, де у під'їзді, біля батарей парового опалення, щовечора стирали пилюку й грілися закохані із сусіднього будинку.
Кімната у Сідалковського була світла. На полірованих чеських поличках, окрім книг, стояли макети і моделі фрегатів, бригантин, яхт. Одні моделі, як запевняв усіх Сідалковський, йому подарували у далеких морських гаванях, інші він колись прикупив на знаменитому одеському товчку, який все збиралися закрити, щоб відкрити в іншому місці. У квартирі, наче в кают-компанії, були розвішані карти світу, лежали атласи і гордо, хоч і на одній ніжці, стояли два старовинних глобуси. У повітрі постійно висів запах морських водоростей, кораблів, звичайної кухонної солі, яку Сідалковський розмішував на воді з хлоркою й випускав її у простір через іонізатор, а на стінах морські краєвиди. В усьому відчувався аромат моря, старовини і парфюмерії.