«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Грак не спускав з Сідалковського очей і повертався за ним, як флюгер за вітром.
— Я не оракул, не комісар Мегре і не Агата Крісті. Не дивіться на мене так, Грак. Розуму тут небагато треба. Мала б ваша дівчина хату, ви б уже прийшли до нас з повноцінним паспортом і пропискою. Принаймні запевнили б мене, що прописка через місяць-два... А так — нема. Правда ж, нема?
— Нема,— зітхнув Грак.
— Тоді слухайте мене. Ви мені починаєте подобатися. У вас є щось від ад'ютанта. Це якраз те, чого мені не вистачає. А природа, як ви знаєте, не любить порожнечі. Тоді сідайте і слухайте,— не вгавав Сідалковський.— Що у вас є?
— Диплом...
— Не перебивайте, Грак. Я філософствую. Дипломи тепер в усіх є,— щодо себе він не уточнив.— А от юшку варити вміє не кожний. Навіть ті, що кінчають університети чи академії. От як ви, наприклад. Ви вмієте варити юшку?
— Яку юшку?
— Риб'ячу: подвійну, потрійну чи звичайну, одинарну. З качкою чи з куркою на дні казана...
Грак підняв плечі так, ніби на них уже з'явилися ад'ютантські аксельбанти.
— Ясно. Нема життєвого досвіду. Цього жодний навчальний заклад не дає. А рибу ви хоч ловити можете? Вудочками?..
— Ніколи не пробував. Може, й зможу.
— Ви що, в степу під Херсоном жили, Грак?
— У степу. Річка у нас на літо висихала.
— З такими даними у «Фіндіпош» вам, Грак, потрапити просто неможливо. А дух з пляшки,— процитував Сідалковський Стратона Стратоновича,— ви випускати вмієте? А-а, пардон. Ви не знаєте, що це таке?! Скажемо простіше. До образних асоціацій ви, бачу, не звикли. Як ви п'єте? Тільки чесно...
— Я не п'ю...
Тепер настала черга Сідалковського дивуватися:
— Зовсім?
— Я ковтаю,— додав тихо Грак.
«У теляти пробудився дух»,— подумав Сідалковський.
— Як це ви ковтаєте? — Брови у нього заломилися і набрали вигляду морських чайок у польоті.
— Дуже просто. Хочете, я вам цей фокус покажу з водою?
— А чого ж,— зацікавився експериментом Сідалковський.
Грак рвучко взяв карафку і налив у склянку води. Грамів сто — сто двадцять п'ять, не більше. Грак підняв склянку на рівень очей, тоді широко розкрив рота і раптово вилив рідину в отвір. «Адамове яблуко» здригнулося тільки раз, як воло в індика.
— Цікаво,— Сідалковський вирівняв брови.— Ніколи не бачив, щоб так пили. Ану, дозвольте,— він налив і собі й вилив. Дихання забило. Вода вихлюпнулася на піджак і потекла по підборіддю.— Чорт забирай, так втопитися недовго.— Сідалковський закашлявся.— Але нашому патрону, між нами кажучи, цей фокус може сподобатися. Для оригінальності п'єте чи звичка?
— Я не можу переносити горілчаного духу, але інколи випити просто, розумієте, необхідно. От і доводиться... Тому я й ковтаю, а тоді вже п'янію.
— Заочно! — посміхнувся Сідалковський.— Це вже гірше. І швидко ви п'янієте?
— Залежно від дози,— м'яв кепку Грак.
— А конкретніше?
— Якщо двісті п'ятдесят грамів, без закуски, то за п'ятнадцять хвилин.
— І що ви після цього робите?