Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Ненсі та Лемкін стали добрими знайомими. Вона почала приходити до нього на 112-ту Західну вулицю, де він мав окрему кімнату з кушеткою, але без телефону і вбиральні, простір кімнати заповнювали книги і документи. Він був без грошей і хворий, але Ненсі про це не знала. Через кілька місяців після того, як почалася їхня дружба, він спитав, чи не могла б вона допомогти йому з мемуарами, чи не хотіла б вона допомогти «пригладити текст»? Усе літо вони разом працювали над рукописом, який Лемкін охрестив як «Цілком неофіційно».
Видавця знайти не вдалося{264}, тож книга спочила в надрах Нью-Йоркської публічної бібліотеки за кілька десятків кварталів на південь від Колумбійського університету. Багато-багато років по тому один ґречний американський науковець згадав про цей рукопис і надіслав мені його фотокопію. Я отримав рукопис у Лондоні, де уважно і з величезною цікавістю його прочитав. Прогалини відразу впали у вічі. Я насолоджувався друкованим текстом, рясно всіяним ручними правками Лемкіна. Один уривок заслуговував на особливу увагу: всього кілька рядків про навчання Лемкіна у Львові, де йшлося про розмову з викладачем, ім’я якого не вказується (у деяких версіях тексту йшлося про більше ніж одного викладача). Без сумніву, це було написано багато років по тому. Однак цей уривок привернув мою увагу і врешті я з нього дізнався, що Лемкін і Лаутерпахт мали тих самих викладачів на тому ж самому юридичному факультеті.
«Я народився… [і] прожив свої перші десять років на хуторі Озерисько за чотирнадцять миль від міста Вовковиськ»{265}, — писав Лемкін у своїх спогадах. Життя розпочалося на лісовій галявині у червні 1900 року, неподалік Білостоку. Це кілька сотень миль на північ від міста Лемберг, на території, яку Росія анексувала у Польщі на століття раніше, 1795 року. Ця земля відома під назвою Біла Русь, або Литва. На північ лежить Східна Пруссія, Росія — на схід, а сучасна Польща — на захід. Хутір Озерисько, який тепер у Білорусі і називається Азярыска, був такий малий, що навіть не позначений на деяких картах.
Тут народився Лемкін, другий з трьох синів Белли і Йозефа, між Еліасом і Самуелем. Його батько працював фермером-орендарем на землі, за яку довго воювали поляки і росіяни, а євреїв затиснули посередині. Життя було постійною боротьбою, як казав його батько, це наче спати з однією ковдрою на трьох. «Коли той, хто справа, тягне ковдру на себе»{266}, то лише той, хто посередині, може бути впевненим, що залишиться вкритий.
Лемкіни мешкали поруч з двома іншими сім’ями, і їхні діти згуртувалися у «щасливу банду». Лемкін згадував про ідилічне дитинство, про півників та інших домашніх тварин, здоровенного пса Рябчика, гарного білого коня, згадував «металевий шепіт» коси, що стинає у полі конюшину і жито. Їжі було вдосталь: чорний хліб, сира цибуля, картопляна запіканка. Хлопчина допомагав на фермі, поблизу великого озера, оточеного білими берізками. Він з братами робив невеличкі баржі і бавився на озері у піратів і вікінгів. Вряди-годи ідилію переривав якийсь царський чиновник, що приїхав посилити правила, згідно з якими євреям не дозволялося володіти фермою. Йозеф Лемкін обійшов закон{267} за допомогою хабарів, заплативши вусатому поліціянту в однострої і блискучих чорних чоботах верхи на коні. Він був першою офіційною особою, якої боявся Лемкін.
Вивчення Біблії розпочалося з шести років, тоді Лемкін дізнався про пророків, які передрікали справедливість поміж людей і мир між народами. Він вчився у сусідньому селі, де його дідусь і бабуся мали пансіонат, а від мами Белли, яка була ненаситним читачем книжок, вперше почув байки Івана Крилова, казки про справедливість і розчарування. Аж до останніх днів{268} він цитуватиме оповідку про лисичку, яка запросила на обід журавля, якого пригощала з плиткої тарілки. Журавель у відповідь запросив лисицю до себе і запропонував їй наїдки з горнятка з вузькою шийкою. Несправедливим бути невигідно — такий урок цієї дитячої байки.
Белла часто співала синові. Це були простенькі мелодії, можливо, на вірші Семена Надсона, російського письменника-романтика дев’ятнадцятого сторіччя, чия пісня «Тріумф любові» засуджувала насильство. «Дивіться, як зло пригноблює людей»{269}, — писав Надсон про світ, що «знемагає від болю і крові». Пізніше, у рік народження Лемкіна, творчість Надсона надихнула Рахманінова написати романтичну п’єсу для фортеп’яно і тенора, що спиралася на слова іншого його вірша — «Мелодія» (опус 21, № 9), де висловлюється надія на кращу долю людства.