Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Батько М. Міхновського, нащадок старого козацько-попівського роду, свято хоронив українські національні традиції і не боявся у ті чорні часи російського царського панування над Україною виявляти свою любов до наших народних звичаїв та до нашої мови. Він, напр., свої проповіді виголошував тільки українською мовою, не зважаючи на сувору заборону російської цивільної й духовної адміністрації.
Малого Миколу віддав на науку до Прилуцької гімназії, де він, як підріс — гуртує товаришів у гімназіальну українську громаду. За його прикладом незабаром така ж громада постає в Лубенській гімназії під проводом його най-щирішого друга і побратима Володимира Шемета.
По закінченні гімназії (дату також годі усталити — десь у 1890-91 рр.) М. Міхновський вступає до київського Університету Св. Володимира, де студіює право.
Була це доба, коли по цілій російській імперії почали ширитися соціалістичні ідеї, особливо ж серед студентської молоді.
Українська Студентська громада, якої діяльними членами були обидва побратими — правник Микола Міхновський і природник Володимир Шемет — також відчула подих вітрів із західної Європи. Особливою популярністю в той час користувалася книга Бельтова-Плеханова «Моністичне розуміння історії», що мала за основу марксівсько-матеріалістичний світогляд. Той тоді та й пізніше дуже модний світогляд, а також твори і листи Михайла Драго — манова відіграли велику ролю і в Студентській громаді. Власне під їх впливами у ній стався розкол. Більшість її членів, на чолі з Іваном Стешенком і Ларисою Косач (Леся Українка, небога М. Драгоманова, що була під чарами дядькової науки) — пристали до інтернаціонально-соціалістичного напрямку, але до нього не пристали Міхновський і Шемет. Вони з меншістю стали на твердому національному ґрунті й на ніякі компроміси з соціалістами не пішли. Що більше — в той час (1891 р.) на могилі нашого пророка Т Шевченка збирається мала групка українських патріотів: Микола Байздренко, Михайло Базькевич, Іван Липа та Віталій Боровик, які тут же складають урочисту присягу ціле своє життя бути вірними його заповітам. Так постає Братство тарасівців. Головою його був відомий лікар Іван Липа, а до київської громади братчиків належали: Микола Міхновський, Володимир Шемет, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Олександер Черняхівський, Мусій Кононенко та інші.
Братство тарасівців можна вважати другою українською політичною організацією після Кирило-Методіївського братства, бо тарасівці стояли на твердій українській національній основі та різко виступали проти старого аполітичного українофільства і приймали європейську культуру за свою, як не цуралися й європейських форм політичної організації. Гаслом братчиків був наказ Т Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»
Братство тарасівців через неконспірацію деяких його членів було незабаром (1893 р.) зліквідоване царською жандармерією. Але більшість братчиків залишилася вірною своїй присязі аж до кінця свого життя. Серед них на першому місці все були побратими — Микола Міхновський і Володимир Шемет.
Зрозуміло, що ідеї братчиків ширилися серед тодішньої громадськості, а головно серед молоді. Сам М. Міхновський в Київській студентській громаді твердо боронив національні засади проти І. Стешенка і Лесі Українки, що оголосили себе «соціал-демократами». Тут цікаво підкреслити, що власне Леся Українка цілою своєю психікою і дальшою літературною творчістю була найбільше споріднена з М. Міхновським. Але сила моди велика: в той час у Західній Європі (головно Німеччині), а за нею і в Росії пішла мода на соціал-демократів. Тож і Леся Українка, молода дівчина, але з яскравою жіночою психікою, не могла виступити проти тієї моди, особливо ж під впливом свого дядька М. Драгоманова і молодого ентузіаста нової віри — дуже талановитого Івана Матвійовича Стешенка.
Та не таким був Міхновський. Він не знав компромісів і навіть по закінченні університету не залишав без своїх порад Студентської громади. Його впливи були такі сильні, що доки він був у Києві адвокатським конціпієн-том, до злуки обох частин громади не дійшло. Це сталося кілька літ пізніше, коли Міхновський вже виїхав з Києва, заходами тодішнього голови громади, студента прав Андрія Миколайовича Лівицького.
В січні 1899 р. М. І. Міхновський прибув до Харкова, де відкрив свою власну адвокатську канцелярію[207].
В Харкові він уже застав зорганізовану «Українську громаду», яку заснували ще в 1897 р. студенти Дмитро Антонович (колишній член Київської Студентської громади і прихильник у ній течії М. Міхновського; перейшов з Київського до Харківського університету), Євлампій Тищенко, Юрій Кол — лард, Олександер Коваленко та Іван Кухта[208].
207
Цю дату подаю за статтею Ю. К. «Микола Міхновський» (харківський період), що надрукована в «Орлику», місячнику культури і суспільного життя в Берхтес-ґадені, ч. 8, серпень 1947. Звідти беру й інші інформації про діяльність М. Міхновського в той час у Харкові.
208
Там же, стор. 1.