Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Антипатія влади до кобзарів та лірників була передбачуваною: як придворні забавники з часів Шекспіра, вони завжди висловлювали власні думки та ідеї, що часто компроментували владу, або співали про те, про що решта люду намагалася мовчати. У гарячу пору колективізації, коли всі шукали ворогів, їхній гумор, разом з ностальгією та емоціями, які викликала народна музика в Україні, прикро дисонував з політикою радянського керівництва. Один полковник у Києві поскаржився на це колезі:
Я помітив, що слухачі на концертах піаністів, скрипалів, симфонічного оркестру чи простого хору завжди слухають музику спокійно. А коли співає ансамбль бандуристок, особливо коли вони починають співати думи, то в моїх червоноармійців на очах сльози! Здається, в цих бандур петлюрівська душа.[453]
Народна музика пробуджувала почуття до України, а також нагадувала про сільське життя; у той час як радянська держава хотіла все це знищити.
Узгоджена атака на церкви та сільську обрядовість мала ідеологічне підґрунтя. Більшовики були переконаними атеїстами, які вбачали у церквах невід’ємну частину старого режиму. До того ж вони були революціонерами, котрі прагнули знищити все, що нагадувало про життя суспільства до революції. Церкви, де селяни збиралися багато десятиліть або століть, залишалися потужним символом зв’язку між теперішнім і минулим. У більшості російських і багатьох українських містах більшовики відразу ж пограбували церкви — за період між 1918 та 1930 роками вони закрили понад 10 тисяч храмів на території СРСР, перетворивши їх на склади, кінотеатри, музеї чи гаражі.[454] До початку 1930-х років у більшості міст залишилося лише кілька діючих церков. Той факт, що вони все ще не були закриті в селах, був одним з підозрілих моментів в очах більшовиків та міських посланців, які приїжджали на село проводити колективізацію.
Церква відігравала важливу соціальну функцію, особливо в бідних селах, де вона була чи не єдиним соціальним інститутом. Церкви були місцем для зборів, яке не контролювала держава, а інколи вони перетворювалися на центри опозиції. Під час збройних селянських виступів у Рязанській губернії, поблизу Москви, церковні дзвони сповістили селян про прибуття командирів і солдатів зі столиці.[455] Церква була насамперед тим центром, де громада могла організувати різні види своєї діяльності — від благодійності до інших громадських ініціатив. Саме в церквах під час голоду 1921 року українські священики й релігійні установи організували допомогу для людей, які потерпали від голоду.
Після закриття церков на селі не залишилося незалежних організацій.[456] Місце церкви в культурному та освітньому житті села відтепер належало державним інституціям — будинкам культури, закладам реєстрації громадянського стану і радянським школам — усі вони перебували під керівництвом і контролем партії. І хоча церкви закрили, щоб запобігти виникненню опозиції, в дійсності людей позбавили допомоги і моральної підтримки, коли вони почали помирати від голоду.
Незалежно від того, чи вони добровільно вступили до колгоспів чи були змушені, агітували «за» чи «проти», колективізація стала точкою неповернення для всіх селян Радянського Союзу. Селянам, які брали участь в актах насильства, було важко повернутися до звичного життя. Довготривалі дружні стосунки і суспільний уклад були зруйновані діями, які було неможливо вибачити. Також назавжди змінилося ставлення до села, до праці та до життя. Петро Григоренко був шокований, коли під час своєї поїздки в село влітку 1930 року побачив, що селяни відмовлялися збирати врожай:
Велике, більш ніж 2 000 дворів степове село на Херсонщині — Ар-хангелка — в жнива було мертвим. Працювала одна молотарка, в одну зміну (8 чоловік). Решта робочої сили — чоловіки, жінки, підлітки — сиділи, лежали, напівлежали у «холодку». Я пройшовся селом, з одного кінця в інший, мені стало моторошно. Я намагався з ними розмовляти. Відповідали повільно, неохоче. І з повного байдужістю. Я казав: «Хліб у валках лежить, а подекуди і стоїть. Цей вже обсипався і пропав, а той, який у валках, згине». «Ну звісно, згине», — з абсолютною байдужістю відповідали мені. Це ж яка сила опору виросла в людях, якщо вони пішли на те, щоб залишити хліб у полі.[457]
Змінилися й сімейні стосунки. Чоловіки, позбавлені майна, більше не могли передавати землю у спадок своїм синам і втратили авторитет. До колективізації батькам було не властиво залишати дітей, але під час колективізації деякі селяни покинули село в пошуках роботи, тільки інколи навідувались додому.[458] Як і скрізь у СРСР, школярі повинні були доносити на своїх батьків, і в школі їх розпитували про те, що відбувалося вдома.[459] Традиції селянського самоврядування перестали діяти. До колективізації голів обирали серед односельців; після колективізації вибори перетворилися на фарс. І хоча кандидати виголошували промови, закликаючи односельців брати активнішу участь у політичних кампаніях, результат був визначений заздалегідь, а правильне проведення голосування забезпечувала всюдисуща міліція.[460]
452
Н. Kuromiya, The Voices of the Dead: Stalin’s Great Terror in the 1930s. (New Haven, CT: Yale University Press, 2007), 109.
453
Н. Kuromiya, The Voices of the Dead: Stalin’s Great Terror in the 1930s, 110.
454
Boleslaw Szczesniak, The Russian Revolution and Religion: A Collection of Documents Concerning the Suppression of Religion by the Communists, 1917–1925 (Notre Dame, IN: University of Notre Dame Press, 1959), 158; Алла Киридон, “Руйнування культових споруд (1920–1930-ті рр.): порушення традиційної ритмології простору”, Український історичний журнал 22, № 6 (2013), 91–102.
455
McDonald, “A Peasant Rebellion in Stalin’s Russia”, 125–46.
456
Свідчення Миколи Євгеновича Петренка, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 460.
457
Григоренко, Спогади, 39.
458
Нолл, Трансформація громадянського суспільства, 251–4.
459
Olesia Stasiuk, “The Deformation of Ukrainian Folk Culture During the Ho-lodomor Years”.
460
Нолл, Трансформація громадянського суспільства, 242–50.