Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Щоб «куркулі» не могли скористатися допомогою родичів або друзів, окремих з них переселяли на малопридатні для сільського господарства землі в іншу частину свого ж району або за межі України. Родину Генріха Підвисоцького вислали на Урал: «Літо там прожили, а майже всю осінь пішки йшли назад».[429] Наприкінці 1930 року Раднарком УСРР наказав виселяти розкуркулених селян до «найвіддаленіших і найменш придатних» земель в межах республіки.[430]

Щоб уникнути такої долі, багато людей тікало. У деяких випадках сусіди або сільські керівники сприяли їм у продажу їхнього майна, або навіть таємно допомагали зібратися.[431] Багато втікачів, якщо була змога, перебиралися до міст. Близько 10 мільйонів селян протягом 1928–1932 років влаштувались працювати на заводах і фабриках. Відірвані від землі внаслідок колективізації та розкуркулення, багато з них, якщо не більшість, шукали кращої долі на виробництві.[432] Якщо два роки тому в містах було багато безробітних, то в 1930 році заводи, намагаючись виконати плани першої п’ятирічки, брали на роботу всіх охочих і не звертали уваги на їхнє соціальне походження.

Для «куркулів» з України очевидним місцем для втечі став Донбас. Ця місцевість давала надію втікачам на порятунок та початок нового життя, як у свій час стала пристановищем для козаків та шукачів кращої долі. Донбас прискорено розвивався. За царату цей регіон приваблював кріпаків, що тікали від панів, релігійних дисидентів, а також злочинців і нелегальних підприємців.[433] До 1930 року для всіх, хто намагався приховати своє «куркульське» походження, Донбас видавався цілком придатним пунктом призначення. Олександр Гончаренко пізніше згадував, як, уникаючи арешту, він «ховався» на Донбасі. «Всі знали, — писав він, — там за куркулями, чи за тими, що втікають і звідтіля, там не шукають». Гончаренко був переконаний, що так чинили навмисно: радянській владі були потрібні робітники на заводах, у той час як «голота, біднота» мали працювати в колгоспах.[434] Навіть після введення в дію закону, що вимагав у селян наявності дозволу на проживання в місті, на Донбасі інколи було можливо вирішити це питання в обхід правил. Робота на шахтах та у важкій промисловості була складною й небезпечною, тому керівництво інколи заплющувало очі на минуле своїх робітників.[435]

Деякі керівники таки брали «куркулів» на облік. У Миколаївській області представники влади зафіксували від’їзд 172 «куркульських родин» на Донбас, де вони «жили в простих квартирах і проводили антирадянську пропаганду серед робітників». На Сумщині сотні «куркулів» потрапили під нагляд після того, коли вони «відмовилися» засівати власну землю, залишили господарства та втекли, попередньо нібито зіпсувавши свою сільськогосподарську техніку.[436]