Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Проведення колективізації супроводжувала пропагандистська кампанія. Там, де хід колективізації сповільнювався, інколи залучали частини Червоної армії. Військові крокували вулицями, проводили тренування, стріляли в повітря. Або селом проносилася кавалерія. Іноді з’являлися бригади міського агітпропу, «кілька сотень людей з сусідніх міст [марширували] акуратними колонами..., звичайні заводські робітники, студенти, офісні працівники, їх надсилали, щоб показати селянам підтримку колективізації міським населенням. Вони привозили пропагандистські фільми, ставили вистави і постійно кричали».[422] Окрім демонстрації солідарності між містом і селом, присутність робітників також підкреслювала марність і безглуздість опору. Селяни повинні були зрозуміти, що робітники міста також підтримують колективізацію, й не стануть їм союзниками для спротиву колгоспам.

Під тиском вимог стосовно виконання плану хлібозаготівель, натхненні й застрашені пропагандою, комісії або бригади з колективізації часто вдавалися до відвертого залякування та катування. І мемуари, й архіви рясніють прикладами «переконування», що включали погрози, переслідування та фізичне насильство. В одному російському селі бригада зґвалтувала двох «куркульок» і змусила старого танцювати і співати перед тим, як жорстоко його побити. В іншому російському селі роздягнули й роззули старого чоловіка, й невдовзі наказали йому ходити навколо кімнати, доки він не впав знеможений. Звіт ОГПУ також розповів про інші види тортур: «У селі Ново-Олександрівка секретар комсомольського осередку Єрохін змусив середняка затягнути зашморг на своїй шиї. Коли селянин почав задихатися, секретар знущався з нього, приказуючи: “На воду, пий!”»[423]

Син ще одного «куркуля» з Полтавщини пригадував, як його батька зачинили в холодній коморі, не давали три дні їсти й пити. Він ковтав сніг, що набивався крізь шпарини. На третій день погодився вступити до колгоспу.[424] В Сумській області місцева бригада влаштувала свій штаб у хаті одного селянина. Вони сиділи за столом у великій кімнаті, поклавши перед собою револьвер без кобури. Селян, незгодних вступати в колгосп, по черзі викликали до штабу. Усім, хто не хотів писати заяву на вступ, погрожували зброєю, і якщо це не спрацьовувало, писали на кожусі крейдою або вугіллям «злісний непостачальник хліба державі» і замикали в холодній на іншому хуторі.[425]

Також було багато випадків жорстоких знущань. В одному селі бригада спалила хату, в якій жили дві дівчинки, котрі щойно осиротіли. Старша дівчинка пішла працювати в колгосп, а звідтіля її не відпустили доглядати за важко хворою сестрою. Ніхто не виявив жодного співчуття до сиріт. Натомість сусіди розібрали рештки хати на дрова і розтягли останні речі, які сестри змогли врятувати.[426]